Зовнішня політика

Українське питання на Мюнхенській конференції з безпеки

17-19 лютого 2017 р. відбулася 53-я Мюнхенська конференція з безпеки. На цьогорічному безпековому форумі були присутні понад два десятки глав держав та урядів (зокрема, канцлер Німеччини Ангела Меркель, президент Польщі Анджей Дуда, прем’єр-міністр Туреччини Біналі Йилдирим, президент України Петро Порошенко), віце-президент США Майк Пенс, Генеральний секретар ООH Антоніу Гутерріш, Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, міністри закордонних справ десятків країн (Франції, Німеччини, Великої Британії, Китаю, Росії, України, Польщі, Швеції, Нідерландів, Туреччини, Саудівської Аравії), міністри оборони, а також відомі політики, дипломати та експерти. Учасники обговорювали проблеми Європейського Союзу, НАТО, трансатлантичних зв’язків, демократію, тероризм, сирійську кризу, ситуацію в Східній Азії та інші виклики міжнародній безпеці. Модератором конференції був відомий німецький дипломат Вольфганг Ішінгер. У перший день Конференції виступив президент України Петро Порошенко. У промові Петра Порошенка можна виділити наступні меседжі: ​Утримуватися від умиротворення Росії і не повторювати досвід Мюнхенської угоди 1938 р. щодо нацистської Німеччини; Зміцнити трансатлантичну єдність; «Підтримка України є найдешевшою інвестицією в безпеку Вільного Світу»; ​ Не вирішувати майбутнє України за спиною; ​ Продовжувати санкції до виведення російських військ з Донбасу та Криму; ​ Поглиблювати зближення між ЄС та Україною як «найбільш єврооптимістичною країною». Промова Порошенка містить чимало закликів до Заходу щодо підтримки України та протидії російській агресії. Однак крім продовження санкцій, президент України не висунув жодних нових пропозицій щодо стримування Росії. Також Порошенко нічого не сказав про внесок, який готова зробити Україна в європейську та євроатлантичну безпеку. Ключових партнерів цікавлять передусім можливості України у подоланні спільних викликів, а не лише вирішення проблеми Криму і Донбасі. У другий день Конференції відбулася зустріч міністрів закордонних справ Нормандської четвірки (України, Німеччини, Франції, Росії). Дипломати домовились, що режим припинення вогню та відведення важкого озброєння буде передумовою для початку політичного процесу. Крім того, сторони погодилися надати доступ Червоному хресту до території ОРДЛО. Водночас було наголошено, що переговори у Нормандському форматі не будуть розширені за рахунок Державного секретаря США Рекса Тіллерсона. Чергова зустріч у Нормандському форматі не продемонструвала жодного прориву. Натомість було вкотре наголошено, що виконанню політичних положень Мінських домовленостей має передувати створення належного безпекового середовища. Головна новація полягає в тому, що це була перша зустріч Нормандської четвірки за участю нового міністра закордонних справ Німеччини Зігмара Габріеля. Загалом, на цьогорічній Мюнхенській конференції з безпеки українське питання не виносилась на окрему панель. Конфлікт на Донбасі та анексія Криму лише опосередковано згадувалися під час обговорення інших проблем міжнародної безпеки. Водночас світові лідери чекали від України конкретних пропозицій щодо вирішення спільних безпекових викликів, а не повторення застарілих меседжів.  

Зовнішня політика

Зустріч міністрів закордонних справ G20

16 лютого 2017 р. у Бонні відбулася зустріч міністрів закордонних справ країн G20. Це була перша багатостороння зустрічдипломатів провідних держав світу на такому рівні з початком цього року. Крім того, ця зустріч дала можливість главам дипломатичних відомств більшості країн G20 встановити перший офіційний контакт з командою Дональда Трампа в особі Державного секретаря США Рекса Тіллерсона. Як правило зустрічі міністрів закордонних справ G20 служать підготовкою до проведення самітів G20 на рівні глав держав та урядів. G20 є одним з провідних багатосторонніх форумів, де обговорюється низка проблем світової політики та економіки: тероризм, сирійська війна, російсько-український конфлікт, ситуація у Південно-Китайському морі, міграція, протекціонізм тощо. Неухильне зростання нових політичних та економічних центрів сили у світі призвело до того, що G7 з часом поступилася своїм місцем на користь більш представницького формату. Цього року світова торгівля буде однією з головних тем зустрічі G20 з урахуванням протекціоністських заяв («Америка передусім») та рішень (вихід з Транстихоокеанського партнерства) Дональда Трампа. У Бонні також мала місце низка двосторонніх зустрічей глав дипломатичних відомств. Зокрема, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров зустрівся з Державним секретарем США Рексом Тіллерсоном. Держсекретар заявив, що США готові співпрацювати з Росією, однак очікують, що США дотримуватимуться своїх зобов’язань щодо України. Таким чином, зустріч Лаврова і Тіллерсона дала змогу дізнатися вихідну позицію адміністрації Трампа щодо українського питання. Навряд чи відбудуться зміни у підходах Росії та США щодо України до особистої зустрічі Володимира Путіна з Дональдом Трампом, за підсумками якої можна буде прогнозувати розвиток подальших подій навколо нашої держави.

Соціальна політика та права людини

Україна презентувала доповідь на сесії Комітету ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок

14 лютого 2017 року в штаб-квартирі ООН в Женеві Україна презентувала свою восьму періодичну доповідь на 66 сесії Комітету ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок (Комітету CEDAW).  Відповідно до процедури представлення звітів, громадські організації України підготували та представили незалежні звіти і взяли участь в обговоренні з членами комітету. Марія Веселовська, eксперт МЦПД з гендерних питань, зазначає, що за результатами розгляду доповідей Комітет надасть відповідні рекомендації українському Уряду. Під час звіту було презентовано основні проблеми рівності жінок і чоловіків в Україні: • Жінки в Україні отримують на 24% меншу зарплату від чоловіків. Цей показник не змінився з 2009 року. • Дуже поширеним в Україні є гендерно обумовлене насильство. 22% жінок та дівчат віком 15-49 років страждали від фізичного чи сексуального насильства хоча б раз протягом життя. • Досить низьким є відсоток жінок у владі. 11% жінок працює в Парламенті та 12% в уряді. Загалом 16% державних службовців в Україні це жінки. Відповідно члени Комітету були зацікавлені в тому, які механізми вирішення цих проблем на рівні держави існують в Україні, які перешкоди потрібно усунути задля забезпечення рівності чоловіків і жінок, зокрема в політиці та на рівні прийняття рішень, а також проблемах вразливих груп жінок -  жінок похилого віку, жінок з інвалідністю жінок з сільської місцевості. Громадські організації в своєму звіті підкреслили ряд викликів, з якими зіткнулися жінки України: Скорочення соціальних витрат та робочих місць, що негативно позначиться на економічному становищі жінок. А) Жінки і сім*ї є першочерговими бенефіціарами соціальних витрат держави. Б) Саме жінки широко залучені в тих сферах діяльності, де відбулося скорочення робочих місць (освіта, медицина, соціальні служби). Звіт відзначає  проблеми для жінок з сільської місцевості, зокрема: «Понад дві третини працездатного віку або працюють неофіційно або самозайняті. Таким чином, вони не захищені трудовим законодавством, не мають ніякого соціального страхування і, отже, не можуть отримати пенсію» Окремо підкреслюється  проблема соціальних виплат для ВПО, більшість яких – 62%, - складають жінки, а також проблема відсутності  джерела доходу для жінок, що знаходяться на територіях, близьких до лінії конфлікту.

Зовнішня політика

Чи є криза довіри у відносинах Києва та Брюсселя?

9-10 лютого Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман здійснив робочий візит до Брюсселя. Під час зустрічі з Президентом Європейської Комісії Жан-Клодом Юнкером було зроблено важливих заяв. Так, Юнкер пообіцяв виділення Україні 600 млн. євро макроекономічної допомоги в обмін на скасування мораторію на експорт деревини, також початок дії безвізового режиму до літа 2017 р. У свою чергу, Прем’єр-міністр закликав ЄС розглянути «план Маршалла» для України. Візит глави українського уряду не очікувався надто результативним через низку об’єктивних причин. В той час як Україна продовжує повільний процес реформ, ЄС все глибше занурюється у власні політичні протиріччя. На думку експерта МЦПД Євгена Ярошенка, на даний момент ЄС володіє лише двома ефективними інструментами впливу на Україну: безвізовий режим та макроекономічна допомога. Однак затягування із наданням безвізового режиму чи прив’язка макроекономічної допомоги до експорту деревини породжує кризу довіри у відносинах Києва та Брюсселя.

ЗМI про МЦПД

"На даний момент є певний геополітичний запит на врегулювання" - Анатолій Октисюк

  У студії Громадського радіо експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Анатолій Октисюк розповів про проект «Моделювання імплементації Мінських угод та підтримка стратегічних радників при МінТОТ».  Сергій Стуканов: Анатолій, розкажіть, які стадії передбачає цей проект і на якій стадії ми перебуваємо зараз? Анатолій Октисюк: Ми підійшли до завершення першої стадії. Вона полягає в тому, щоб дослідити міжнародний досвід і можливі моделі вирішення конфліктів. Коротко про результати: ми розглядали чотири міжнародні моделі вирішення подібних конфліктів. Це боснійська модель — зміна конституційного устрою й надання додаткових прав для бунтівних регіонів — так вирішувався конфлікт у Югославії; хорватська модель — вирішення збройним шляхом, знищення й ліквідація анклаву; пакистанська модель — коли на тій території створюється нове формування (на території Пакистану був створений Бангладеш); німецька модель — економічна реінтеграція, коли та територія, що не перебуває під контролем центру, повертається в державу через сприятливі геополітичні умови. Сергій Стуканов: Але ж очевидно, що Мінські угоди не передбачають хорватського й пакистанського варіантів. Як усе це пов’язано саме з Мінькими угодами? Анатолій Октисюк: Усі розуміють, що Мінські угоди мали на меті зупинити активну фазу військового конфлікту на Донбасі. Але розуміння того, що слід робити далі, після Мінська, ні у влади, ні у західних партнерів немає. Тим паче такого розуміння немає у наших громадян. Тому ми поставили на меті провести ряд заходів і публічних консультацій із зацікавленими сторонами в регіонах і в Києві, щоб зрозуміти, які насправді є вимоги й очікування в суспільстві. В уряду немає стратегічного бачення щодо того, що робити з цими територіями. Ірина Ромалійська: У вас на меті зібрати думки різних людей і верств населення? Анатолій Октисюк: Перш за все, потрібно дати висловитися ініціативним групам і представникам громадськості, оскільки досить часто з Києва не відчувається вся температура в регіонах. Сергій Стуканов: Крім Києва, передбачалися публічні консультації в Краматорську й Харкові. Вони вже відбулися? Анатолій Октисюк: Так, вони вже відбулись. Важко говорити про висновки — нам довелося поспілкуватися з найбільш активною частиною населення Донбасу, більшою мірою проукраїнською. Ті, хто не розділяє позицію української влади, лишаються доволі пасивними. Вони хочуть, щоб Україна проводила реформи й будувала успішну, більш привабливу державу, порівняно з тим, що було раніше. Сергій Стуканов: Тобто йдеться про німецький варіант. Ірина Ромалійська: А з територією що робити? Анатолій Октисюк: Більшість виступала за тимчасове відмежування, поглиблення торгівельної блокади. Тут певною мірою спостерігаються елементи пакистанської моделі — найбільші радикали пропонують відокремитися від цих територій. Колишні учасники бойових дій виступають за активне вирішення конфлікту військовим шляхом. Безліч людей — безліч думок. Особисто в мене склалось враження, що більшість присутніх на наших заходах говорили про застосування м’якої сили на Донбасі — запропонувати таку модель розвитку держави, яка буде привабливою й для інших. А ще мене стурбувало, що люди проводять розмежування «ми» і «вони» — ті, хто по іншу сторону кордону. Сергій Стуканов: У мешканців вільних територій виникає відчуженість стосовно тих, хто лишився на окупованих територіях? Анатолій Октисюк: Так, безумовно. Є навіть три рівні ідентичності: «ви там в Києві», «ми тут в регіоні», а «вони — там», ті, хто прийняли правила гри, ходили голосувати на референдуми й тому подібне. Ірина Ромалійська: Хочу нагадати, що це не так. Є люди, які просто сидять і чекають українську владу, а є активні, наприклад, Жемчугов, який силою боровся з самопроголошеною владою. Анатолій Октисюк: Звісно, у жодному разі не можна узагальнювати. Але цей маркер є результатом відсутності стратегії офіційної влади щодо Донбасу. Чимдалі президент буде тримати ситуацію на Донбасі в підвішеному стані, не визнаючи території окупованими, чи такими, що мають бути реінтегрованими на офіційному рівні, чи до яких слід застосувати програми м’якої сили по прикладу Грузії. Сергій Стуканов: З яких джерел мешканці прифронтових територій дізнаються про те, що відбувається в ОРДЛО? Анатолій Октисюк: Наскільки я зрозумів, є два канали інформації: перший — особисті поїздки й розповіді друзів та знайомих; другий — чутки і неперевірена інформація. Сергій Стуканов: Сьогодні пролунала гучна заява посла ФРН про те, що вибори в ОРДЛО можна проводити навіть до того, як звідти підуть російські війська, а на будівлях з’являться українські прапори. Він послався на досвід виборів у НДР, що відбулися за присутності радянських військ: дві частини Німеччини  все ж об’єдналися. У березні ви маєте презентувати підсумкову модель імплементації Мінських угод. Уже вимальовується, як вона виглядатиме? До якого варіанту вона буде найбільш подібною? І як ви ставитесь до цієї позиції посла ФРН? Анатолій Октисюк. Посол ФРН озвучив те, про що активно говорили в кулуарах, але вголос говорити про це останнім часом було не прийнято. Від західних дипломатів можна часто почути, що Західна Європа дуже хоче, щоб тут будь-якою ціною був встановлений мир. Але основне — це безпека у регіоні. Ці моделі не є стовідсотково раціональними рішеннями. Ми показали лише чотири можливі варіанти. На даний момент ми бачимо, що є певний геополітичний запит на врегулювання. Зараз ми опрацьовуємо можливість застосування елементів перехідної адміністрації, вивчаємо міжнародний досвід — це успішно було імплементовано в Хорватії під егідою ООН. Ми хочемо запропонувати всі можливі альтернативи. Ірина Ромалійська: А хто буде обирати фінальний варіант? Анатолій Октисюк: Ми надамо пропозиції РНБО, президенту, міністру. Ірина Ромалійська: Ви просто поділитесь своїми версіями з керівництвом країни? Анатолій Октисюк: Ми — аналітичний центр, а не влада. Ми надаємо проекти рішень, а політичні рішення приймає уряд і президент. Ірина Ромалійська: Коли проект буде фіналізовано? Анатолій Октисюк: До кінця червня. На даний момент ми працюємо над відбором стратегічних радників, які надаватимуть певні рекомендації щодо комунікації, щодо юридичних, економічних, соціально-гуманітарних питань, міжнародної сервісно-технічної співпраці. І я як координатор проекту буду забезпечувати загальну координацію між експертами центру, стратегічними радниками й керівництвом МінТОТ. Ірина Ромалійська: Але ж президент чи РНБО не обов’язково до вас дослухаються і оберуть якийсь запропонований варіант? Анатолій Октисюк: Наші рекомендації мають дорадчий характер. Насправді ми надаємо конкретну допомогу саме МінТОТ. На жаль у нього в Україні немає жодних союзників — набагато простіше сказати: «Ви зрадники, ви просуваєте ідеї капітуляції». Навіть Оксана Сироїд з «Самопомочі» нещодавно анонсувала відставку Черниша, тому ми хочемо надавати інший альтернативний погляд.