ЗМI про МЦПД

А. Бочі: «Формування бренду України має стати невід’ємною частиною реформ»

31.07.2015

Щоб залучати інвестиції та вигідно продавати свій товар за кордоном, країна повинна мати унікальне впізнаване обличчя. Створення повноцінного національного бренду, як правило, приносить користь усьому бізнесу і суспільству в цілому.

 

Про це говорить економіст Міжнародного центру перспективних досліджень Ангела Бочі на шпальтах Вісника державної фіскальної служби України.

Наразі ж, за словами експерта, просуванням вітчизняного експорту ніхто системно не займається. Результати І кварталу 2015 р. свідчать про значне скорочення експорту — порівняно з І кварталом 2014 р. на 32,9%, у тому числі обсяг експорту товарів до країн ЄС зменшився порівняно з І кварталом 2014 р. на 33,3%

 В цей же час необхідність мати національний брендинг України посилюється у контексті її євроінтеграції, оскільки ми отримали унікальний доступ до нових ринків збуту.

Деякі кроки у напрямі брендингу держави було розроблено ще під час підготовки до Євро-2012, проте надалі ці напрацювання не використовувалися.

Однією з основних причин, яка не дає змоги поки що системно просувати бренд «Держава Україна» та формувати позитивний імідж для вітчизняного товаровиробника, є відсутність належного фінансування. Ймовірно, через кризову політичну та економічну ситуацію реалізація цього й надалі відкладатиметься на невизначений термін.

Зразком для України у просуванні бренду може служити Польща, яка зосередилася на розширенні присутності на іноземних ринках, у тому числі на нашому, товарів власного виробництва за допомогою просування бренду «Polska». На цей час формування позитивного іміджу здійснюється у п’яти напрямах:

  • просування бренду «Polska»;
  • супроводження економічних місій політичними візитами польських високопосадовців;
  • підтримка господарюючих суб’єктів польськими посольствами, Міністерством економіки та іншими урядовими організаціями;
  • створення системи, яка дає змогу отримати інформацію про зовнішні ринки;
  • фінансові інструменти для розширення експорту.

Ідея запровадження одного бренду була дуже важливою, оскільки на багатьох ринках Польща та польські продукти не надто відомі. Просуваючи бренд «Polska», чиновники припускають, що не лише ця країна, а й її фірми стануть більш впізнаваними. Ідея охоплює багато галузей, а просування відбувається через культурні заходи та фестивалі, бізнес-конференції, виставки, появу в зарубіжних ЗМІ.

 Виходячи з аналізу зарубіжного досвіду та ситуації, що склалася навколо просування бренду України, стає зрозумілим, що воно має забезпечуватися за допомогою законодавчого, інституційного та фінансового механізмів. У свою чергу, законодавчий механізм повинен реалізовуватися шляхом розроблення державної цільової програми, що визначатиме організацію органами виконавчої влади кампанії з підвищення міжнародного авторитету України у сфері політики, економіки та культури.

Інституційний механізм повинен полягати в:

утворенні спеціалізованого державного органу, на який покладатимуться функції розповсюдження у міжнародному інформаційному просторі позитивних відомостей про державу та просування українського експорту. Важливо, щоб таке нове агентство охоплювало всі інструменти, пов’язані з просуванням експорту, і пропонувало вирішення цієї проблеми для підприємств за принципом «єдиного вікна»;

покращенні комунікації між міністерствами, дипломатичними представництвами, експортерами та впровадженні автоматизації у процесі співпраці між залученими органами.

Організаційний механізм може реалізовуватися шляхом обрання провідних галузей, продукція та послуги яких брендуватимуться та просуватимуться за новим зразком «Продукти України». Так, у Польщі до програми брендування знаком «Polska» обрано 15 галузей, серед яких, зокрема, косметична, фармацевтична, меблева, виробництво яхт і човнів тощо.

У рамках кампанії «Продукти України» необхідними заходами є:

  • низка публікацій у закордонній пресі за тематикою «Українські фірми і продукти», проведення економічних форумів;
  • забезпечення у відкритому доступі повної інформації про заплановані економічні місії, активізація двостороннього зв’язку між бізнесом та урядом щодо просування українського експорту за кордоном;
  • організаційна підтримка участі вітчизняних підприємств у міжнародних виставках, ярмарках та інших заходах для презентації продукції та обміну досвідом;
  • посилення співпраці посольств з місцевими органами влади, сприяння налагодженню контактів з місцевими підприємствами, що надають інформацію про ринок, виставки, ярмарки тощо;
  • залучення місцевих експертів, які підтримуватимуть українські фірми на конкретному ринку. Такі працівники, як правило, чудово знають місцевий ринок і мають хороші контакти з тамтешнім бізнесом;
  • географічна диверсифікація рекламної активності, зокрема, на ринки Азії та Африки, а не тільки Європи, з метою зведення до мінімуму ризику залежності в одному напрямі.

Фінансовий механізм повинен полягати у:

залученні міжнародної донорської допомоги у модернізацію підприємств, розвиток пріоритетних галузей та сприяння передачі технологій;

  • фінансуванні участі українських підприємців у міжнародних виставках, ярмарках та інших заходах для презентації продукції та обміну досвідом;
  • стимулюванні банків фінансування українського експорту, забезпеченні надання експортних кредитів та страхуванні їх за досвідом Польщі.

Відповідальним органам  потрібно зрозуміти найголовніше — у нинішній світовій конкурентній маркетинговій боротьбі брендинг є основоположною стратегією і перевагою, тож Україні та вітчизняним підприємствам слід використовувати його для залучення інвестицій, активізації туризму і нарощуванні експорту. 

 

Публікації за пріоритетом «ЗМI про МЦПД»
ЗМI про МЦПД

НАТО 70 років: чому зараз Україна далі від Альянсу, ніж будь-коли

Повільно і болісно, ціною великих втрат і ризиків, ідея вступу до НАТО перетворюється з інструменту торгу та маніпуляції в імператив зовнішньої політики України. Іронія долі в тому, що, нарешті почавши ставитися до Альянсу серйозно, Україна зіткнулася з найскладнішими перешкодами на шляху до членства в ньому за всю свою історію. Таку думку висловив "Апострофу" асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко. Фраза про те, що ми наближаємося до вступу до НАТО - це в кращому випадку просто симпатичний мовний зворот, а в гіршому - міф. Близькість до членства в Альянсі неможливо виміряти. Рішення приймається всіма країнами-членами, на нього впливають тисячі чинників, більшість з яких перебувають далеко за межами сфери відповідальності держави, яка хоче стати його членом. Можна приймати скільки завгодно поправок у власну конституцію, проводити заміри громадської думки і навіть референдуми - стати ближче до членства в НАТО це не допоможе. До НАТО ми вступимо тільки тоді, коли цього будуть хотіти всі нинішні члени Альянсу або ж сильно будуть хотіти всі його "важковаговики". При цьому ніякої односпрямованої траєкторії цього руху немає: можна збільшити свої шанси, використовуючи міжнародний контекст або майстерну дипломатію, але не можна бути впевненим у тому, що вони знову не зменшаться в результаті виборів у кожній із країн, виникнення нових регіональних конфліктів або інших подій міжнародного життя. Скажімо, за останні п'ять років, залишаючись дуже далеко від перспективи членства, ми, тим не менш, кілька разів ставали трохи ближче і трохи далі від неї. Така ж траєкторія продовжиться і в майбутньому. Найбільш далеко від членства в НАТО ми опиняємося зовсім не тоді, коли різні політичні сили висловлюють протилежні думки з цього питання - це нормальна демократична практика. Від НАТО нас віддаляє щось зовсім інше, а саме - наша слабкість, високі ризики і відсутність демократії. Вимогу про демократію зафіксовано у Вашингтонському договорі - так що йому теж виповнюється 70 років. Вона важлива, тому що демократії можуть довіряти одна одній. Ми традиційно недооцінюємо значимість цього критерію, вважаючи його формальністю - одна з фундаментальних помилок нашої зовнішньої політики. Що стосується слабкості, то під нею в більшості випадків у сучасному світі доцільно мати на увазі бідність. Ми залишаємося бідними, а у відносному вимірі - стаємо навіть біднішими. З цієї простої причини наша цінність як союзника вище не стає. Ми думаємо, що стає - і навіть переконуємо в цьому партнерів - тому що ми стримуємо агресію Росії. Але навіть ті в Альянсі, хто вірять в бажання Кремля захопити пару країн у Східній Європі, будуть вважати, що в такій ситуації вигідніше обмежено підтримувати Україну і переймати її досвід без того, щоб поширювати на неї гарантії безпеки. З такими ж міркуваннями пов'язані й додаткові ризики, що створює для нас конфлікт із Росією, як би його не називали. Він не підвищує, а знижує наші шанси. Майже ніхто в НАТО не захоче ризикувати війною з Росією для захисту України. Поки така війна залишається цілком реальною перспективою, відповідальні політики в Європі не будуть хотіти членства України в Альянсі і вирішувати дилему: вступати у війну з Росією чи розвалити те, що 70 років було найефективнішою коаліцією в історії. Згідно з цими стратегічними міркуваннями, а зовсім не в результаті фокусів "руки Кремля", ми сьогодні далі від членства в НАТО - якщо вимірювати відстань в кількості країн, готових дати нам, скажімо, ПДЧ – ніж були на сумнозвісному саміті в Бухаресті 2008 року. Ми, як і раніше, сприймаємо НАТО в дусі холодної війни. Фраза Гастінгса Ісмея, першого генерального секретаря НАТО про keep the Russians out, the Americans in, and the Germans down ("не пускати росіян, забезпечувати присутність американців і стримувати німців") залишається популярною на українських просторах і при спробах зрозуміти логіку і функції Альянсу сьогодні. Хоча часи значно змінилися. Не вловивши цих змін, ми свого часу не змогли ув'язати відмову від ядерної зброї з питанням вступу до НАТО - або, як мінімум, великим кроком на цьому шляху. Якби Україна була сильною демократичною державою, то послідовність дій була б протилежною: спочатку б нам дали зрозуміти, що чекають в Альянсі, а потім українські політичні партії сперечалися б між собою про те, чи варто подавати заявку про членство. Долучитися до ювілеїв європейської безпеки нам вдасться, тільки змінивши себе. Николай Капитоненко, експерт МЦПД, спеціально для "Апострофа"

05.04.2019