А що після виборів?

“Помаранчеві” можуть створити коаліцію

Згідно з отриманими результатами, БЮТ і “Наша Україна – Народна самооборона” можуть створити коаліцію без залучення інших партій. У такому разі коаліція налічуватиме 228 мандатів. На нашу думку, коаліція у складі БЮТ і “Нашої України” матиме недостатньо голосів  для стабільної роботи і тому потребуватиме третього учасника, яким може стати Блок Литвина. У такому разі коаліція матиме 248 мандатів. Однак входження у коаліцію Блоку Литвина приховує і певні ризики. По-перше, це пов’язано з потребою змінювати принципи щодо розподілу посад (50 на 50), прописані у чинному договорі між “НУ–НС” і БЮТ. По-друге, це питання лояльності Блоку Литвина.

Ми не вважаємо можливим створення одразу після виборів широкої коаліції між “Нашою Україною – Народною самообороною” та Партією реґіонів. “НУ–НС” не зможе бути стабільним коаліційним партнером для Партії реґіонів. Від ідеї широкої коаліції дистанціюються такі частини блоку, як Українська правиця, “Народна самооборона” і частина партії “Наша Україна”. Відповідно, для самого Президента створення цієї коаліції матиме наслідком зменшення підтримки у парламенті: йому опонуватимуть БЮТ і частина власної фракції. Водночас входження “НУ–НС” до коаліції з Партією реґіонів не даватиме Президенту жодних твердих гарантій підтримки його ініціатив у парламенті Партією реґіонів.

Створення широкої коаліції означатиме також зменшення підтримки Президента “помаранчевим” електоратом. Шанси Віктора Ющенка на вихід у другий тур президентських виборів погіршаться. Крім цього, створення коаліції з Партією реґіонів не дасть гарантій, що ПР не виставить власного кандидата на виборах 2009 року.

Тому одразу після виборів наймовірніше створення помаранчевої коаліції, що відповідає очікуванням електорату Президента, БЮТ і “НУ–НС”. Певні зміни у цій коаліції будуть можливі лише у середньостроковій перспективі, якщо зміна політичної ситуації дасть основним гравцям простір для політичного маневру.

Передумови політичної кризи не зникають

Створення “помаранчевої коаліції” в короткостроковій перспективі зніме гостроту у стосунках між Президентом і Прем’єр-міністром, яка була характерна для періоду співіснування президента Віктора Ющенка з урядом на чолі з Віктором Януковичем. Однак для завершення цієї кризи потрібно, аби новостворена коаліція першочергово зайнялася зміцненням інститутів, що гарантують дотримання політиками правил гри. Ідеться передусім про реформу Конституційного Суду, судової системи. По-друге, це увідповіднення до Конституції закону про Кабінет Міністрів, ухвалення Регламенту Кабінету Міністрів як закону та змін до Бюджетного кодексу. Крім того, вкрай важливо врегулювати відносини всередині парламенту, ухваливши закон про Регламент, Верховної Ради, і надати в ньому права опозиції (або ж ухвалити окремий закон про опозицію).

Ці кроки є основою того, щоб Кабінет Міністрів і Президент діяли виходячи з такого тлумачення Конституції і щоб легітимність ухвалених ними рішень не ставилася під сумнів. Ця діяльність може стати порядком денним нової коаліції. Інакше, на нашу думку, враження, що криза закінчилася, не буде тривалим. Без зміни інститутів криза не буде вилікувана.

“Помаранчеві” політичні сили не мають єдиного порядку денного щодо державної політики і не об’єднані спільними політичними цілями, особливо перед перспективою президентських виборів 2009 року. Погляди на державне управління, цілі економічної політики, а головне – на лідерство у “помаранчевому” об’єднанні різні. Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко не приховують своїх амбіцій на участь у президентських виборах.

Це означає, що після закінчення емоційного піднесення, пов’язаного зі спільною перемогою, всередині коаліції триватиме жорстка конкуренція за право приймати стратегічні політичні рішення і за лідерство. Президент прагнутиме, аби уряд реалізовував його порядок денний, і його в цьому підтримуватиме “НУ–НС”, а Юлія Тимошенко виступатиме зі своїми цілями. Якщо інститути демократії не будуть достатньо сильними, коабітація між ними може завершитися розпадом коаліції, а можливо, новими виборами. У будь-якому разі без демократичних інститутів слабкість коаліції дорівнюватиме слабкості держави.

З реформами доведеться зачекати

Ситуація не є сприятливою для здійснення реформ. Є кілька пояснень цього. По-перше, реформи не можуть бути проведені, адже їх просто не планували. Поза конституційною реформою і реформою правосуддя інші реформи не були предметами обговорення у виборчій кампанії. Наприклад, на тлі обіцянок підвищення пенсій, які роздавали всі політичні сили, жодна з партій не вела дискусії на тему продовження пенсійної реформи. Крім того, здійснення жодної із галузевих реформ неможливе без ефективної державної служби. Її відсутність – найбільша проблема демократичної держави в Україні нині. Про реформу державної служби всі партії в Україні мовчать.

По-друге, наближення президентських виборів і невеликий термін, відведений на ефективну роботу парламенту (президентські вибори мають відбутися в грудні 2009, але передвиборна кампанія почнеться фактично за рік до того), є політичними причинами, які позбавляють політиків мотивів для здійснення реформ, наслідки яких можуть бути довгостроковими, а електоральні втрати від ухвалення непопулярних рішень – відчутними одразу. По-третє, стабільне економічне зростання, яке навряд чи припиниться найближчими роками, позбавляє уряд економічних мотивів до реформ.

Зовнішня політика уряду не зміниться

Результати виборів не матимуть суттєвого впливу на зовнішню політику України. Прихід до влади уряду Юлії Тимошенко не означатиме повороту України спиною до Росії та швидкого набуття членства в НАТО. Попри вимоги союзників з майбутньої коаліції, Юлія Тимошенко так і не окреслила свою позицію щодо НАТО перед виборами і навряд чи вдасться до радикальної зміни зовнішньої політики, особливо якщо це породжуватиме гострий конфлікт у стосунках з Росією і різкими змінами цін на газ.

У майбутньому зміни урядів щораз менше впливатимуть на зміну зовнішньої політики України. У минулому гостре протиставляння Росії та Заходу у політичних дебатах в Україні було зумовлено тим, що Україна вибирала не лише вектор зовнішньої політики, а й внутрішньополітичну модель розвитку. З демократизацією політичної системи ця суперечність між Росією та Заходом у зовнішній політиці України знята. Нині серед усіх основних політичних партій є консенсус щодо імперативу інтеґрації України до ЄС та втримування добрих відносин із північним сусідом. Питання членства в НАТО набагато гостріше, однак кожен уряд, який ставить собі це за мету, має працювати з громадською думкою.

Автор: Іван Пресняков