Однак Україна не зазнала дефолту. Тож звідки ця паніка? Запитайте українських та іноземних аналітиків, і від усіх ви почуєте одну й ту саму відповідь: політичний ризик. У розпал кризи Президент Віктор Ющенко та прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, за словами колишнього посла Росії в Україні Віктора Черномирдіна, “гризлися як собаки”. Нездатні виробити реалістичний антикризовий план, вони показували одне на одного пальцем, обливали одне одного брудом і діяли наперекір одне одному.

Коли вибухнула криза восени 2008 року, Ющенко спробував оголосити парламентські вибори, намагаючись позбутися Тимошенко, тим часом як ситуація в країні погіршувалася. Президент каже, що уряд вліз у величезні борги, щоб профінансувати дефіцит бюджету; а Прем’єр – що Національний банк, контрольований Президентом, є осередком корупції. Прем’єр каже, що завдяки новим газовим контрактам, підписаним з Росією в січні, було усунено пов’язаного з Президентом корумпованого посередника; а Президент: контракти – це камінь на шиї країни. І таке інше.

Помаранчевий дует аж ніяк не єдиний винуватець політичної кризи. Впродовж року головним внеском очолюваної Віктором Януковичем опозиційної Партії регіонів, було постійне блокування роботи парламенту, яке паралізувало законодавчу роботу. Потім була квола спроба вивести навесні на вулиці “народ” під гаслами “Кризі – ні”. Далеко не конструктивна опозиція.

Важливу роль в боротьбі з кризою відіграє Міжнародний валютний фонд, що надав Україні майже 11 мільярдів доларів США позики. Проте подальша співпраця перебуває під питанням, оскільки українська економіка залишається заручницею політичних амбіцій лідерів країни, які готуються до президентських виборів.

Тимошенко не підвищила ціни на газ, як обіцяла МВФ; Янукович обрав за мету руйнівне для бюджету зростання соціальних витрат; Ющенко, попри заборону МВФ, наприкінці жовтня підписав закон про підвищення зарплат і пенсій. Янукович і Ющенко затиснули Тимошенко в лещатах популістського маневру, збільшивши й без того великі бюджетні витрати та ставлячи під загрозу подальше кредитування МВФ.

Утім, світло в кінці тунелю може засяяти. Демократична система в Україні означає, що через загальне розчарування та відсутність реформ Президента Ющенка навряд чи буде переобрано на другий термін .

Як наслідок, надалі змагання розгорнеться між Тимошенко та Януковичем. Відвівши країну від підводних рифів та просуваючи необхідні для співпраці з МВФ реформи, попри політичний параліч, Прем’єр-міністр зарекомендувала себе здібним кризовим менеджером. У разі її перемоги команда Тимошенко обіцяє рік глибоких і всеохопних реформ, хоча, звичайно, лише час покаже, чи справдяться ці заяви.

Янукович наразі мало розповів про свою програму, окрім того, що вона “об’єднає людей і владу” та покладе край, за його словами, “хаосу, беззаконню та економічній руїні”, до чого призвели чвари між керівниками держави.

За будь-яких результатів президентських виборів дива в країні не станеться. Українське конституційне безладдя, яке не забезпечує чіткого розподілу повноважень між Президентом і Прем’єр-міністром, разом з жорстким політичним суперництвом і надалі стоятиме на заваді реформам. Однак новий Президент може дати поштовх для їх початку.