Роль Королівства Іспанія в Європейському Союзі не можна назвати марґінальною, але й провідною вона так само не є. Ім’я іспанського лідера Хосе Луїса Родрігеса Сапатеро з’являється на сторінках і європейської, і української преси набагато рідше, аніж імена та обличчя його французького, німецького або італійського колеги. Однак, судячи з програми іспанського президентства у Раді Міністрів Європейського Союзу, у першому півріччі 2010 року іберійська країна може постати в центрі міжнародної уваги.

Порядку денного піврічного іспанського головування з надлишком вистачило б на довгострокову державну програму. Численні заяви іспанського Прем’єр-міністра пана Сапатеро та міністра закордонних справ Мігеля Анхеля Моратіноса впродовж 2009 року свідчать про великі амбіції. Як кажуть самі іспанці, це буде перше скоординоване головування в рамках трійки Іспанія – Бельгія – Угорщина, тому і план розроблявся з урахуванням його продовження під час спільного півторарічного терміну.

Іспанія перебирає президентство в динамічний період існування Європейського Союзу. Саме іспанці очолять черговий етап його інституційної трансформації. Один з пріоритетів Іспанії – втілити у життя Лісабонський договір, який набрав чинності 1 грудня 2009 року та передбачає суттєві зміни в координації роботи ЄС. Утім, і без запланованих інституційних змін Європейський Союз останнім часом має достатньо інших проблем. Так, Іспанія має на меті боротися з кліматичними змінами, бідністю та ґендерною нерівністю, виводити Європу з економічної кризи та забезпечувати робочими місцями, розробити нову модель фінансового регулювання та гарантувати громадські права й безпеку мешканцям ЄС, яким, між іншим, обіцяє поповнення з боку Хорватії та Ісландії. Окрім вирішення поточних проблем, Іспанія також однозначно буде активною на зовнішньополітичній арені: у список партнерів для інтенсивної співпраці потрапили Латинська Америка та Карибський басейн, Росія, Японія та Південна Корея, Північна та Центральна Африка, Ізраїль та Палестина, Союз для Середземномор’я загалом і США.

Міністр закордонних справ Іспанії Мігель Моратінос відвідав Україну на початку листопада 2009 року з офіційним візитом, під час якого говорив про сподівання зміцнити інструмент Східного партнерства під час президентства. Справді, для такої амбітної президентської програми Східне партнерство – політика ЄС щодо України та інших п’яти країн реґіону не було б занадто обтяжливим. Утім, Іспанія не згадала про цю ініціативу у своєму порядку денному, залишивши її на розсуд Бельгії та Угорщини в наступних півріччях.

Таким чином, саме Україні доведеться брати на себе ініціативу й заохочувати співпрацю з Іспанією та Європейським Союзом. І цього разу бажано, щоб події, висвітлені на шпальтах європейських газет, не шкодили українській репутації.

Наприклад, не можна припустити, щоб імовірно послаблений європейський контроль вплинув на демократичність січневих президентських виборів в Україні. Навіть більше, не виключено, що брак уваги Європейського Союзу у першому півріччі 2010 року сповільнить поточні проекти України та ЄС, такі, наприклад, як переговори про Угоду про асоціацію, полегшення візового режиму тощо.

Шляхом до співпраці між Україною та Іспанією могло б бути визначення спільних пріоритетів для обох країн, наприклад питання енергетичної безпеки. Зокрема Україна могла б запозичити в Іспанії практику поставок і транзиту зрідженого газу, який та отримує від Алжиру та Єгипту. Питання трудової міграції так само могло б бути перспективною темою для діалогу з огляду на те, що через фінансову кризу Іспанія має найгірші показники рівня безробіття серед країн-членів.

Беручи до уваги інтерес, який викликає іспанська культура серед українських громадян, і невелику кількість відповідних інформаційних ресурсів, доречно було б порушити питання відкриття в Україні Інституту Сервантеса. Заснування іспанського державного культурного центру в Києві було заплановане на 2009 рік, але згодом відклалося на невизначений термін через брак коштів. Зменшення кількості відмов у візах іспанським консульством – актуальне продовження теми доступності іспанської культури для українців.

Як бачимо, джерело співпраці завжди знайдеться, якщо його добре пошукати. Хотілося б, щоб зовнішньополітичні стратегії обидвох майбутніх президентів – українського та єесівського – були результатом зосереджених пошуків. Можливо, коли дві країни по різні боки ЄС визначать точки перетину інтересів, спільна мова з усім Європейським Союзом знайдеться набагато легше.