Фінансування Державної програми “Трансплантація” не входить до пріоритетів уряду

У наближенні величного травневого святкування та серед галасу навколо ратифікації “харківських домовленостей” щодо Чорномор­ського флоту така визначальна для країни подія, як довгоочікуване затвердження Державного бюджету на поточний рік, минула майже непоміченою. Ще менше уваги привернула Державна програма економічного і соціального розвитку України на 2010 рік, законопроект про затвердження якої Верховна Рада ухвалила у першому читанні. Утім, на увагу цей документ цілком заслуговує, оскільки відповідно до українського законодавства саме він має визначати пріоритети розвитку країни впродовж року та прийматися Верховною Радою одночасно з Державним бюджетом.

Зважаючи на порівняно безболісну процедуру ухвалення цьогорічного Державного бюджету, імовірність такого ж швидкого затвердження Програми економічного і соціального розвитку України на 2010 рік достатньо висока. Тому варто розглянути, що ж саме влада збирається робити з країною впродовж наступних семи з половиною місяців, які лишилися до кінця календарного року.

Перше, що привертає увагу, – це багатообіцяючий підзаголовок цього програмного документа – “Антикризова програма”. Виникає запитання про доцільність такої назви: економіка переконливо демонструє позитивну динаміку, а сама Програма передбачає кількавідсоткове зростання ВВП і відповідне поліпшення інших макроекономічних показників. Якби назва мала відображати реальний зміст цієї Програми, її варто було б назвати “Інноваційна модель без інновацій”, адже всі розмови про інноваційно­інвестиційну модель розвитку розчинилися в досить традиційних за змістом положеннях цього програмного документа.

За своє суттю Державна програма економічного і соціального розвитку України на 2010 рік жодним чином не є інструментом планування розвитку країни. У ній викладено не те, що уряд планує зробити та може виконати, а те, про що він має мріяти. Такий собі лист Дідові Морозу на 177 сторінках. У кращому разі це просто опис бажаного стану, як­от: “Забезпечення молоді, яка отримала вищу освіту, першим робочим місцем” або зобов’язання розробити проект закону чи іншого нормативного акта, що незрозуміло яким чином забезпечить виконання завдання.

Те, що всі зітхнули з полегшенням після прийняття Державного бюджету, а про Програму економічного і соціального розвитку ніби забули, найкраще демонструє всю ефемерність зв’яз­ку між цими двома ключовими елементами системи державного планування. Навіть більше, планування розвитку України не тільки не пов’язано з бюджетним процесом, а й здійснюється окремо від планування реформ. Адже незрозуміло, чому широко анонсована, проте досі не матеріалізована новим урядом програма реформ має існувати окремо від Програми економічного і соціального розвитку, а остання – лише натякати на можливість таких реформ.

Незважаючи на переконливий обсяг Програми економічного і соціального розвитку України, про її зміст можна сказати небагато – він практично відсутній. Щонайменше на 90% це набір гасел, позбавлених навіть ідеологічного забарвлення. Справді, яким чином можна аналізувати зміст такого положення Програми, як “Покращення якості медичного обслуговування населення”, що наведено без будь¬яких точок відліку для його втілення? Іншою крайністю є тверд­ження на зразок: “Рівень безробіття, визначений за методологією МОП, знизиться до 8,1 відсотка”. А далі – жодної інформації про те, чому саме до 8,1%, а не, скажімо, 7,5%, та яким чином це буде досягнено.

На змістовний аналіз заслуговує лише вступна частина Державної програми економічного і соціального розвитку, де викладено термінові антикризові заходи Кабінету Міністрів України. Зокрема у цій частині йдеться про намір “скоротити перелік державних цільових програм, що будуть фінансуватися з державного бюджету, залишивши ті із них, реалізація яких спрямована на вирішення невідкладних проблем у 2010 році”. Тобто на більшість напрямів державне фінансування буде суттєво обмежено для того, щоб спрямувати кошти на пріоритетні для уряду завдання – наприклад підготовку до Євро–2012.

Безумовно, такий крок потрібен для консолідації наявних ресурсів і виконання взятих зобов’язань, але він не має здійснюватися за рахунок державних функцій “першої необхідності”. Зокрема передбачене чинним Державним бюджетом припинення фінансування Державної програми “Трансплантація”, що вочевидь не входить до пріоритетів уряду, може коштувати Україні життя тисяч її громадян.

Одним з небагатьох намірів Партії реґіонів, корисність яких важко переоцінити, є “дерегуляція підприємницької діяльності”. Про його життєздатність переконливо свідчить те, що цей намір успішно подолав шлях з передвиборчої програми Віктора Януковича до Державної програми економічного і соціального розвитку України. Залишається лише сподіватися, що його реалізація буде здійснюватися достатньо послідовно для досягнення реального впливу, а не за методом “найменшого спротиву”, який поховав під собою не одне реформаторське починання.

Програма економічного і соціального розвитку передбачає “запровадити режим ‘спеціальної митної зони’ на територіях перспективного розвитку”. Незважаючи на свою заплямовану репутацію в Україні, цей інструмент реґіонального розвитку довів свою ефективність і широко використовується у світі, передусім для стимулювання розвитку депресивних територій.

“Оптимізація фіскального навантаження на реальний сектор економіки” означає перенесення податкового навантаження з великого на середній і малий бізнес, підприємців і фізичних осіб. На це, зокрема, спрямовано такі зміни до податкового законодавства, як “підвищення ефективності справляння податку з доходів фізичних осіб” та “удосконалення системи оподаткування доходів самозайнятих осіб (суб’єктів підприємницької діяльності)”.

Зважаючи на час її імовірного затвердження, ця Програма економічного і соціального розвитку України розрахована радше не на 2010 рік, а на його друге півріччя. Це робить її виконання вдвічі важчим.