Відносини між Україною та Угорщиною останнім часом являють собою хрестоматійний приклад кризи, в якій жодна із сторін не вважає поступки прийнятними, в той час як обидві переоцінюють власні можливості й недооцінюють пов’язані із конфліктом ризики й втрати. Більше року тривають гострі суперечки, тригером для яких виступив новий Закон про освіту, що його було прийнято українським парламентом 5 вересня 2017 року.
Реакція угорців, що спочатку стосувалася захисту прав меншини та території України отримувати освіту угорською мовою, швидко поширилася на питання євроатлантичної інтеграції України, громадянства та політичної співпраці. Конфлікт вийшов на високий рівень, набув ознак скандалу і, здається, має потенціал до подальшого поглиблення. Точно можна сказати, що обом країнам варто готуватися до тривалого періоду охолодження та взаємної недовіри.
Що пішло не так? «Зіткнення ідентичностей» або «модус вівенді»
Відносини Угорщини та України знали набагато кращі часи. Сусіди, об’єднані спільними проблемами й викликами у сфері безпеки, географією та історією, довгий час залишались друзями. Угорщина однією з перших визнала незалежність України, а згодом стала одним із ключових регіональних партнерів. Політична співпраця поглибилась після того, як Угорщина приєдналась до НАТО та ЄС, а Україна зробила європейський та євроатлантичний вектори пріоритетними у своїй зовнішній політиці.
Однак в певний момент ситуація почала змінюватися. Угорці стали концентрувати додаткову увагу на правах етнічних меншин у сусідніх державах; українці зайнялись розбудовою національної ідентичності на тлі окупації Криму та збройного конфлікту на сході країни. В обох державах спекуляції на історичних та національних темах почали користуватися підвищеним попитом; в той час як в регіоні Східної Європи підсилилися праві політичні ідеї та сили. Низький рівень економічної взаємозалежності й торгівлі давався взнаки: користь від ворожнечі переважала наявні виграші від співпраці. Угорщина як член НАТО та ЄС отримала додаткові важелі тиску на Україну, яка зробила членство в обох організаціях пріоритетом своєї зовнішньої політики. Навіть без жодної «руки Кремля» мотивів для підвищення ставок вистачало обом сторонам.
Ескалація відбувалася швидко й прогнозовано. Після прийняття Верховною Радою нової редакції закону про освіту, де звужувалося право етнічних меншин здобувати освіту рідною мовою, Будапешт пообіцяв блокувати подальше зближення України з НАТО та ЄС. Практичним кроком в цьому напрямку стало перешкоджання роботі комісії Україна-НАТО (КУН) на найвищому рівні. Згодом угорський уряд запланував призначення «уповноваженого міністра, відповідального за розвиток Закарпатської області та програми розвитку дитячих садків Карпатського басейну», що викликало рішучі протести з боку офіційного Києва.
Однак найбільш гучним на сьогодні скандалом стала роздача угорських паспортів в консульстві Угорщини в Береговому, яке потрапило на відео. Після цього інциденту, який було охарактеризовано заступником міністра закордонних справ Україні В.Бондарем як те, що «Угорщина поводиться так, наче Закарпаття є її територією», Україна вислала угорського консула, на що Угорщина відповіла симетрично. Роздача угорських паспортів на Закарпатті триває щонайменше з 2011 року, однак саме особливості нинішнього сприйняття сторонами одна одної загостюють ситуацію.
Безумовно, реакції обох сторін обумовлюються логікою вже наявного протистояння, а кожен черговий крок сприймається вкрай вороже, в той час як дії та наміри іншої сторони викликають максимальну підозру. В такій атмосфері взаємної недовіри наступний кризовий момент залишається питанням часу.
Сьогодні відносини Угорщини та України знаходяться в кризовому стані, і найближчим часом ця криза радше поглибиться, аніж буде розв’язана. Реакція Будапешту на прийняття Україною нової редакції закону про освіту була рішучою, демонстративною та продуманою. Риторика у відповідь з боку України не забарилася, і дуже швидко сторони зайшли у глухий кут взаємних звинувачень та погроз. Чи можуть Київ та Будапешт дозволити собі розкіш довготривалого конфлікту в умовах нинішньої геополітичної ситуації?
Схоже, можуть. За наявності певних вмінь з нього навіть можна отримувати користь. Протистояння із сусідами є сильним та дешевим фактором внутрішньої мобілізації, який із задоволенням використовуватимуть схильні до популізму угорські та українські політики. Ціною, однак, стане послаблення міжнародних позицій обох держав. Для України таке послаблення виглядає більш небажаним, як і в цілому позиції України в конфлікті із Угорщиною виглядають слабшими. Ми, звичайно, більші, але Угорщина може ефективно використовувати своє членство в ЄС та НАТО в якості інструменту тиску.
Якщо справи підуть так і надалі, то подальше розгортання подій можна умовно назвати «зіткненням ідентичностей». В ньому буде менше масштабності, ніж у зіткненні цивілізацій, але в усьому іншому паралелі будуть виправдані. Ідентичності будуватимуться на символічних елементах, протиставленні із сусідами, міфологізації та героїзації власної історії. В результаті це розширюватиме культурні розриви, зменшуючи шанси для діалогу в майбутньому. Українці та угорці ризикують тим, що незабаром говоритимуть різними мовами – не тільки у лінгвістичному, але й у змістовному сенсі.
До певної міри обидві країни стали заручниками регіональних процесів, зокрема зростання впливу націоналізму як політичної ідеології. Регіон Східної Європи опинився у центрі настроїв та емоцій, притаманних періоду сторічної давнини. Тоді розпад імперій та виникнення нових держав спровокували гонку за ідентичностями: країни регіону створювали національні міфи й долали важкі наслідки Першої світової війни. Це тоді формування нових ідентичностей у Східній Європі пішло переважно шляхом етносимволізму із ставкою на мову, історію, символи, що зрештою провело умовний кордон між раціональним громадянським націоналізмом на заході та містичним ірраціональним та етнічним націоналізмом на сході Європи.
Сьогодні завдання полягає в тому, щоб знайти шляхи відходу від зіткнення ідентичності та реалізувати більш оптимістичний сценарій під умовною назвою «модус вівенді». Такий сценарій передбачатиме можливість співіснування із відмінностями, діалогу з різних позицій і спільного пошуку механізмів для захисту інтересів один одного.
Битва синдромів
Як це часто буває, ситуація ускладнюється історичними факторами. Як Україна, так і Угорщина мають складне минуле, сповнене драм і травм, і минуле це здійснює сильний вплив на шляхи формування та розвитку національних ідентичностей та сприйняття відносин із сусідами. Коротко дію цього ефекту можна назвати «битвою синдромів».
В Угорщині такий синдром зветься «тріанонським». Програвши Першу світову війну, Угорщина за умовами Тріанонського договору 1920 року втратила більше двох третин своєї території і більше половини населення, а етнічні меншини угорців загальною кількістю більше трьох мільйонів людей опинились в межах кордонів сусідніх держав. Всередині Угорщини тяжкі умови миру були сприйняті як національна трагедія, що значною мірою сприяло формуванню реваншистської зовнішньої політики в період між Світовими війнами. Після завершення Другої світової війни територія Угорщини в цілому збереглася у рамках, визначених умовами Тріанонського договору. І хоча «тріанонський синдром» сьогодні годі й порівнювати із тим, що був у 1920-30-х роках, коли державні прапори приспускалися на знак жалоби із приводу підписаної угоди, але він продовжує існувати у суспільній свідомості і – що важливіше – використовуватися політичними силами для легкого й швидкого завоювання суспільної підтримки. Етнічні меншини угорців у сусідніх країнах – а найбільшою з них є півторамільйонна меншина в Румунії – є важливою складовою «тріанонського синдрому». В сучасному світі, де перегляд кордонів держав є вкрай дорогою, неефективною, рідкісною та сумнівною справою для відвертих та цинічних ревізіоністів, саме захист прав етнічних меншин стає основним інструментом етноцентричної політики, своєрідним сучасним аналогом іредентизму. Концепція «великої Угорщини» в період між Світовими війнами передбачала збирання територій; сьогодні замість неї діє опція державної політики активної підтримки національних меншин в сусідніх державах.
В Україні є свої синдроми. Вони не мають такої очевидної історичної точки виникнення, але також пов’язані із історичною пам’яттю, боротьбою за державність та побудовою національної ідентичності. Можливо, саме зараз формуються такі синдроми – кримський, донбаський або навіть будапештський, за назвою відомого меморандуму – які в майбутньому впливатимуть на сприйняття українцями історії, сусідів та власної долі в Європі. Так чи інакше, ці синдроми впливають на рішення як всередині держави, так і стосовно сусідів.
Розбудова національної ідентичності на основі етносимволізму – із використанням мовних, релігійних маркерів та історичних символів, із героїзацією окремих періодів історії та переосмисленням історичних помилок – несе додаткові ризики загострення відносин із сусідами. А якщо ці сусіди теж приймають рішення під впливом історичних спогадів, то такі ризики подвоюються.
Що робити?
Обидві країни втрачають від продовження та загострення конфлікту. Україна отримує абсолютно зайві проблеми на своїх західних кордонах та додаткові гальма у подальшому зближенні із НАТО та ЄС. Угорщина теж ризикує. Санкції проти Будапешту, що обговорюються всередині ЄС, виглядають вкрай малоймовірними, але імідж країни, якій бракує європейських цінностей, не принесе користі Угорщині в майбутньому. При цьому етнічні меншини – угорська в Україні та українська в Угорщині – замість якнайповнішого захисту своїх інтересів отримують додаткові ризики.
Щоб подолати логіку протистояння, необхідні складні та нестандартні рішення. Прості формули, на кшталт «залишити історію історикам» зі схожого за мотивами українсько-польського конфлікту, не спрацюють. Подібного роду конфлікти містять забагато політики щоб покладати надії на істориків. Навряд чи виправдаються і надії на взаємозалежність, тобто на те, що спільні економічні інтереси переважатимуть над мотивами ескалації міжнаціонального протистояння. Частка Угорщини у зовнішній торгівлі України складає біля 3%, а часта України у зовнішній торгівлі Угорщини – приблизно вдвічі менша. Отже формула успішного розв’язання має спиратися на політичну складову.
Одним із можливих шляхів може стати створення більш широкого регіонального контексту. Якщо усвідомити, що Україна та Угорщина – частини єдиного регіону, налагодження співпраці та підтримка спільної згоди в якому може суттєво розширити можливості обох країн, тоді рівень ескалації конфлікту можна буде тримати під контролем. Регіональний рівень може відкрити нові горизонти для обох держав, якщо вони зможуть вийти із полону мислення виключно категоріями сьогоднішнього дня.
В Україні часто можна почути посилання на «руку Кремля» й на те, що конфлікти України із сусідами відповідають інтересам Москви. Такий аргумент навряд чи стане переконливим для Будапешта: тільки 6% угорців вважають загрозою можливу ескалацію чи розширення російсько-українського конфлікту. Краще все ж таки зробити ставку на аргумент щодо того, що двосторонній конфлікт підриває потенціал самих Угорщини та України.
Важливо також зрозуміти, які інтереси стоять за заявленими позиціями сторін. Іноді такі інтереси бувають достатньо простими, але часто бувають складними. Про те, чого прагне інша сторона, краще не здогадуватися чи спекулювати, але знати. У відкритому діалозі з цих питань зацікавлені і Київ, і Будапешт. Розширення комунікації, пояснення власних мотивів, своєчасне інформування про наміри здатні зміцнити двосторонню довіру навіть за умов кризи у відносинах. Крім того, розуміння інтересів опонента відкриває дорогу до взаємних поступок. Відкриття нюансів дозволить перетворити ситуацію із чорно-білого протистояння «добра і зла» на сповнену напівтонів картину. Це, в свою чергу, дозволить подивитися на можливості взаємних поступок не з позицій гри з нульовою сумою, а із бажанням знайти спільні рішення.
Додатковим корисним кроком могло б стати щось на кшталт неформальної угоди про невикористання антиугорської та антиукраїнської риторики у внутрішніх наративах обох країн. Очевидно, що національні питання в обох державах стали засобом мобілізації електорату й залишаться ним ще протягом тривалого часу. Національні гасла, історичні міфи та етнічні символи набагато простіше застосовувати в політичній боротьбі, ніж непопулярні та складні реформи. Тим не менше, має сенс зробити національну риторику для здобуття популярності якомога дорожчою. Межа між патріотизмом та ксенофобією чи етнічною ворожнечею має бути проведена спільними зусиллями.
Обидві країни могли б пошукати можливості реалізації спільних проектів у сферах, що становлять для них значний інтерес: енергетика, регіональна безпека, екологія, боротьба із транснаціональними загрозами. Якщо це дасть змогу елітам заробляти більше політичних балів, ніж це виходить за допомогою агресивної риторики, то з’явиться шанс зійти із найбільш ймовірного шляху «зіткнення ідентичностей» та реалізувати сценарій «модус вівенді». До стратегічного партнерства все ще буде далеко, але й кризових явищ у відносинах буде набагато менше.
Висновки
Конфлікти між сусідами на ґрунті етносимволізму – мови, прав нацменшин, трактування історії – явище небезпечне і важко піддається регулюванню. В таких конфліктах діє логіка «гри з нульовою сумою», а у підсумку вони часто стають грою із сумою від’ємною, в якій програють всі.
Як Україна, так і Угорщина втрачають від затягування поточної кризи. Втрачають час, можливості, імідж та перспективи. Можливо, Україна втрачає більше, але навряд чи це може стати достатнім втіхою у відносинах між потенційними партнерами. І Київ і Будапешт пережили немало прикрих та болісних історичних уроків, які мали б підказувати, що окрім інтересів національних егоїзмів існують ще й інтереси регіональної безпеки, а також ще більш широкий трансатлантичний контекст. Від подолання перепон для співпраці можна виграти набагато більше, ніж доведеться за них заплатити.
МЦПД провів аналіз залучення популістських політичних партій Болгарії в просуванні російської пропаганди в болгарському інформаційному полі (український вимір)
Аналіз залучення популістських політичних партій Болгарії в просуванні російської пропаганди в болгарському інформаційному полі (український вимір) Асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Ігор Карпеченко Російська Федерація активно використовує інструменти інформаційної війни в країнах Європи для пропагандистського супроводження розв’язаної проти України неспровокованої агресії. Прийняті міри по блокуванню роботи російських іномовних медіа-холдингів в окремих країнах Європейського Союзу дозволили знизити можливості Росії по інформаційному впливу на європейське населення та просуванню російської пропаганди в інформаційному просторі країн ЄС. Разом із тим, для вирішення пропагандистських завдань Росія продовжує використовувати неофіційні зв’язки з популістичними та опозиційними партіями для ретрансляції та вкидування російської пропаганди в європейське інформаційне поле. Яскравим прикладом використання політиків-популістів в інтересах російської пропаганди є Республіка Болгарія, де політична партія «Відродження» фактично стала неофіційним «закордонним представництвом» російських підрозділів інформаційних операцій та регулярно залучається до виконання завдань по просуванню російських наративів та розширенню цільової аудиторії впливу за рахунок болгарського населення. Проведений аналіз діяльності депутатської групи вказаної політичної сили в 49-му складі Народного зібрання Болгарії вказує на регулярне використання ними депутатських повноважень та стін болгарського парламенту для сприяння акціям інформаційно-психологічного впливу Росії в регіоні. Зокрема, з квітня по жовтень 2023 року встановлено більше двадцяти підтверджених фактів (див. файл у кінці публікації) прямої та опосередкованої участі депутатів вказаної політичної сили в російських інформаційних операціях проти України через підготовку проектів рішень парламенту Болгарії, направлення письмових (усних) депутатських звернень представникам уряду та усні виступи під час сесійних засідань. За вказаний період російська пропаганда в Республіці Болгарія через партію «Відродження» в значній мірі спрямовувалась на: зрив військово-технічної співпраці України та Республіки Болгарія в частині передачі Україні озброєння та військової техніки, які знаходяться на складах в Болгарії; блокування українського аграрного експорту по сухопутним коридорам в країни Європи та Африки; формування у населення Республіки Болгарії негативного ставлення до українських біженців та посилення соціальної напруженості; культивування у болгарського населення образу України, як держави, в якій відсутня демократія, розквітає «фашизм» та утискаються права національних меншин, зокрема представників болгарської діаспори, для виправдання неспровокованої збройної агресії Росії проти України. В рамках виконання інформаційних завдань по блокуванню українського аграрного експорту голова партії «Відродження» Костадін Костадінов та Деян Ніколов під час виступу в сесійній залі заявляли про начебто небезпечні українські зернові культури, наявність в них радіоактивних металів, що призведе до отруєння населення Республіки Болгарія. Заслуговує на окрему увагу підготовлений групою депутатів партії «Відродження» проект рішення парламенту Болгарії (49-354-02-158 від 20.09.2023) про заборону ввезення української сільськогосподарської продукції. В поясненні до проекту рішення наголошується, що через постачання в Україну боєприпасів із збідненим ураном та начебто використання у війні небезпечних токсичних речовин українська продукція особливо небезпечна для країн Європи. Автори проекту в якості прикладу приводять факти, які вигадала та активно розповсюджувала Росія через власні ЗМІ. Зокрема, мова йде про повідомлення начебто польської газети «Річ Посполита» про отруєння польських правоохоронців після вживання 110 тон українських технічних зернових. В польській газеті дійсно є публікація від квітня 2023 року про підробку документів на українське технічне зерно, яке потрапило в країну по підробленим документам та під виглядом харчового. Однак в газеті наголошувалось, що після проведених лабораторних аналізів українські технічні зернові відповідали європейським стандартам та не зафіксовано жодного відхилення від санітарно-епідеміологічних норм. Для недопущення прийняття парламентом Болгарії рішення про військово-технічну співпрацю України та Болгарії депутати від партії «Відродження» Івелін Пирванов та Дімчо Дімчев з парламентської трибуни заявляли, що болгарський уряд планує «направити болгарських синів на вірну смерть», надання Україні зброї спровокує втягування Болгарії та НАТО в війну проти Росії, що призведе до ядерної війни. Івелін Пирванов також підготував письмове депутатське звернення до міністра оборони Тодора Тагарева із вимогою надати відомості, чи використовує Україна болгарське озброєння для нанесення ударів по російській території. Для дискредитації українських біженців в Болгарії депутати Івелін Пирванов, Ангел Георгієв, Емил Янков під час години питань до уряду направляли письмові та усні звернення, в яких заявляли, що: начебто болгарським правоохоронцям надано команду не карати українських водіїв за порушення ПДР, а ті, в свою чергу, припарковують автомобілі в заборонених місцях, не дають дорогу каретам швидкої допомоги; українські біженці – «не біженці, а забезпечені туристи, які відпочивають на болгарських курортах за кошти болгар»; громадяни Болгарії відчувають себе дискримінованими в порівнянні з українськими біженцями, які начебто надано привілеї по працевлаштуванню, влаштування дітей в дитячий садок. Значну увагу депутати партії «Відродження», зокрема лідер партії Костадін Костадінов, приділив культивуванню у болгарського населення образу «фашистської України». З квітня 2023 року Костадін Костадінов шість раз виступав із трибуни парламенту Болгарії, під час яких наголошував на тому, що: в «Україні фашизм» та утискаються права болгарської діаспори, яким забороняють вивчати болгарську мову в школах населених пунктів, де переважно проживають українські болгари; правоохоронні органи України, зокрема СБУ, є «українським Гестапо», яке начебто вбиває, залякує, арештовує, проводить репресії проти українських болгар; українські болгари прагнуть створити автономію на півдні Одеської області, але українська влада заважає їм; Україна створила сайт «Миротворець», який є «розстрільним списком» та вносить в нього болгар, яких має намір вбити. Слід зазначити, що такі акценти про сайт «Миротворець» неодноразово робила речник російського МЗС Марія Захарова. Разом із тим, болгарська неурядова організація «Фактчек» провела аналіз діяльності сайту «Миротворец» та дійшла до висновку, що вказаний сайт не має відношення до української влади, є ініціативою громадського руху та має на меті встановити факти надання допомоги Росії в виправданні та здійсненні окупації українських територій. Варто зазначити, що неодноразові заяви Костадіна Костадінова та інших депутатів партії «Відродження» про заборону вивчення болгарської мови спростували самі українські болгари, зокрема режисерка, засновниця міжнародного кінофестиваль «ОКО» Тетяна Станєва, яка звернулась з офіційним запитом до місцевої влади Болградського району Одеської області та отримала відповідь із вказанням кількості годин в навчальній програмі та переліком шкіл, де дійсно вивчають болгарську мову, літературу та історію. Крім того, в парламент Болгарії надійшов офіційний лист від представників болгарських громадських організації та представників органів місцевої влади півдня Одеської області, де проживають українські болгари, із засудженням заяви Костадіна Костадінова про прагнення автономії та закликом не провокувати нестабільність в багатонаціональному середовищі України. Хрестоматійним прикладом безпосередньої участі болгарських депутатів від партії «Відродження» в проведенні російських інформаційних кампаній є випадок із розповсюдженням інформації про начебто радіоактивних вибух в Хмельницкій області та рух радіоактивної хмари в напрямку країн Європи. Зокрема, в період з 17 по 20 травня 2023 року російські ЗМІ проводили інформаційно-психологічну операцію по просуванню в інформаційному просторі України та країн Європейського Союзу інформацію про начебто ураження складів в Хмельницькій області, де знаходились поставлені в Україну британські снаряди із збідненим ураном. Першоджерелом інформаційної кампанії став секретар Радбезу Росії Микола Патрушев, заяву якого масово тиражували російські ЗМІ 17-19 травня 2023 року. Для ретрансляції вказаного повідомлення в болгарський інформаційний простір депутати від партії «Відродження» Маргарита Генчева та Микола Дренчев направили письмовий депутатський запит, в якому озвучували факти, вказані в пропагандиських матеріалах російських ЗМІ. Таким чином, російське політичне керівництво через обмеження можливостей по інформаційно-пропагандиському просуванню російських інтересів в іноземних ЗМІ активно використовує неформальні зв’язки із популістичними політичними силами країн Європи, зокрема в Болгарії, які залучаються до проведення акцій інформаційного впливу на болгарське населення. Вказане твердження підтверджується встановленими фактами використання депутатами партії «Відродження» депутатських повноважень для просування російських інтересів та створення сприятливих міжнародних умов для отримання перемоги в розв’язаній проти України війні. Для нейтралізації поширення російської пропаганди в болгарському інформаційному просторі варто активізувати співпрацю України та Республіки Болгарія в частині об’єднання зусиль представників органів влади та неурядового сектору для виявлення фактів пропаганди та спростування фейків, які ретранслюють політики-популісти, зокрема в Болгарії. Детально ознайомитись з прикладами внесення російської дезінформації в парламент Болгарії можна за посиланням: Поширення російської дезінформації в НС Болгарії
Політична криза в Болгарії: експерти МЦПД проаналізували можливі варіанти виходу з неї та вплив на допомогу Україні
Політична криза в Болгарії: можливі рішення та вплив на допомогу Україні 12 квітня в Болгарії відбулось установче засідання 49-го складу Народного зібрання, яке закінчилось провалом голосування за кандидатуру спікера. Ситуація нагадує початок роботи парламенту попереднього скликання, хоч є деякі відмінності. Багато хто припускав, що партія Бойка Борисова ГЕРБ-СДС вже заручилася достатньою кількістю голосів потенційних союзників і зможе організувати голосування за кандидатуру свого голови, але обрання фактично провалили. Натомість закляті опоненти сіли за стіл переговорів та розробляють законодавчу програму діяльності парламенту для виходу із кризи. Новий склад парламенту Болгарії: розподіл сил та провал установчого засідання Варто нагадати, що позачергові парламентські вибори у Болгарії відбулися 2 квітня ц.р. Жодна із партій не змогла отримати достатньо голосів для самостійного формування постійного уряду. Місця в Народному зібранні розподілилися наступним чином: ГЕРБ-СДС – 69 мандатів (26,49% голосів виборців); Продовжуємо зміни – Демократична Болгарія – 64 (24,56%); проросійська партія «Відродження» – 37 мандатів (14,16%); Рух за права та свободи – 36 мандатів (13,75%); Болгарська соціалістична партія – 23 мандати (8,93%); Є такий народ (ІТН) – 11 мандатів (4,11%). Відзначимо, що до законодавчого органу Болгарії обирають 240 депутатів. Тому бля прийняття рішення необхідна проста більшість в 121 голос, а внесення змін до конституції – не менше 160 голосів. На відміну від попереднього разу, коли глава держави більше місяця відкладав із призначенням дати установчого зібрання, президент Болгарії Румен Радєв не став тягнути та призначив перше засідання в термін менш ніж за тиждень. В експертному середовищі не виключали, що такий поспіх пов'язаний з наявністю кулуарних домовленостей і можливістю формування коаліції на чолі з ГЕРБ-СДС без залучення депутатів ПЗ-ДБ. Заява Бойка Борисова про відсутність планів відмовитися від мандату та похвала на адресу популістів від «Відродження» лише посилили підозри. Допускалося, що до коаліції можуть залучити РПС, ЄТН та БСП. Такий формат навіть без «Відродження» дозволяв би ГЕРБ-СДС отримати в парламенті 139 голосів. Перше засідання парламенту Болгарії за традицією відкрив найстаріший депутат Вежді Рашидов, який у попередньому складі був обраний спікером в якості варіанту виходу з глухого кута. Після вступних слів лідерів партій відбулося висування кандидатур на посаду спікера. Партія ГЕРБ-СДС запропонувала на посаду голови Народних зборів Росена Желязкова. Свою кандидатуру також висунула партія Костадіна Костадінова «Відродження» – Петра Пєткова. На відміну від попереднього складу парламенту на установчому засіданні ні проєвропейська ПЗ-ДБ, ні РПС, ні БСП не висунули своїх кандидатів. В ході голосування кандидатура Петра Пєткова набрала лише 37 голосів від «Відродження». В свою чергу, кандидатура Росена Желязкова також не набрала достатньої кількості голосів. За нього проголосували лише ГЕРБ-СДС та ЄТН – 79 депутатів парламенту. Попри очікування під час голосування по кандидатурі від ГЕРБ-СДС утрималися протурецька партія РПС, а також БСП. Стало зрозуміло, що про існування кулуарних домовленостей мова не йде. Після невеликої перерви проєвропейська коаліція ПЗ-ДБ запропонувала першій парламентській політичній силі розділити місце спікера між ГЕРБ-СДС та ПЗ-ДБ на ротаційній основі, що, за оцінками болгарських юристів, йде в розріз із Конституцією країни. Для обговорення цієї пропозиції на засіданні Народних зборів зробили перерву. Варто зазначити, що переговори з цього питання відбувалися до пізнього вечора. На них були присутні лише ГЕРБ-СДС та ПЗ-ДБ, а інші політичні сили не були запрошені. Виступаючи за підсумками зустрічі, лідери ГЕРБ-СДС та ПЗ-ДБ заявили, що обговорювалися законодавчі пріоритети чинного складу парламенту, що могло б дозволити вийти із політичної кризи та запустити роботу парламенту. В питанні обрання спікера партії так і не зійшлися. На сьогоднішньому засіданні Народних зборів голосування щодо спікера не відбулося і партії пішли в кулуари для ведення переговорів. Знову ж таки, переговори йдуть між представниками двох самих великих політичних сил, які прийняли рішення сформувати робочі групи, які напрацюють проекти законів та послідовність їх прийняття, що, за словами лідерів партій, дозволить вийти з кризи та розблокувати законодавчий орган. Мова йде про проекти законів стосовно вступу Болгарії до Шенгенської зони, європейських перспектив, судової реформи. Варіанти виходу з політичної кризи Коментуючи можливість формування парламентської коаліції, лідер ГЕРБ-СДС Бойко Борисов заявив, що розглядаються три варіанти виходу з політичної кризи. Пріоритетним для нього є залучення ПЗ-ДБ до формування широкої парламентської проєвропейської коаліції, яка просувала б проєвропейський порядок денний і мала б єдність позиції по наданню військової допомоги Україні у відбитті російської агресії. Він також припускає другий варіант, але, за його оцінками, менш корисний і проблематичний в питанні збереження існуючої єдності по відношенню до війни в Україні. Ймовірно, йдеться про формування коаліції у складі ГЕРБ-СДС, РПС, ЄТН та БСП. Зазначимо, що в кулуарах лідер БСП Корнелія Нінова категорично заявила, що в болгарських соціалістів кардинально не збігаються позиції з ГЕРБ-СДС щодо питань надання військової допомоги Україні. Бойко Борисов також не виключає варіанти обрання тимчасового уряду Румена Радєва постійним. Відмітимо, що лідер ГЕРБ-СДС Бойко Борисов в прем'єр-лізі болгарської політики з початку 2000-х років, має значний досвід ведення кулуарних переговорів та вибудовування різних політичних схем. Його опоненти з партії Продовжуємо зміни Кирило Пєтков та Асен Василев у великій політиці трохи більше року. Не виключено, що запропоновані варіанти Бойка Борисова мають далекоглядні цілі. У разі формування широкої коаліції з Продовжуємо зміни – Демократична Болгарія, проти чого вони виступили категорично проти до установчого засідання, Бойко Борисов зможе заявити, що він відіграв ключову роль у виході з конституційної кризи. Перед місцевими виборами, які заплановані на 2023 рік, це посилить позицію партії ГЕРБ-СДС у місцевих радах. Для лідерів ПЗ-ДБ створення широкої коаліції із ГЕРБ-СДС може мати негативні наслідки. На квітневих позачергових виборах ПЗ-ДБ розгубили частину свого електорату, який, за оцінками соціологів, перейшов до популістської проросійської партії «Відродження». Компроміс із Бойком Борисовим, боротьба з яким стала ключовим пріоритетом партії ПЗ, виборці можуть розцінити як зраду. Кирило Пєтков та Асен Василев ймовірно усвідомлюють можливі наслідки та висувають Бойку Борисову такі вимоги, на які йому складно погодитися. Зокрема, йдеться про судову реформу та притягнення до відповідальності генерального прокурора Івана Гешева. Останній вважається людиною Бойка Борисова та називається відповідальним за перешкоджання притягненню лідера ГЕРБ-СДС до кримінальної відповідальності у березні 2021 року. Також у ПЗ-ДБ наполягають на небажанні брати участь в уряді ГЕРБ-СДС. Бойко Борисов та його оточення здійснюють інформаційний тиск, як на партію ПП-ДБ, так і західних партнерів Болгарії, які теоретично можуть «натиснути» на Кирила Петкова та Асена Василева та змусити сформувати певний формат широкої коаліції. В публічному просторі представники ГЕРБ-СДС не перестають натякати, що у разі відмови ПЗ-ДБ від пропозиції можливий варіант домовленостей із БСП або навіть проросійською партією «Відродження», що може зашкодити єдності в питанні надання військової та військово-технічної допомоги Україні, а також суттєво зблизити Болгарію з російською елітою. Варто нагадати, що 48-е скликання Народних зборів Болгарії також протягом трьох днів не могло обрати спікера парламенту. Жодна із запропонованих кандидатур кожної політичної сили не набирала необхідної кількості голосів. На третій день лідер партії БСП Корнелія Нінова підтримала пропозицію ГЕРБ-СДС і дала голоси соціалістів на підтримку спікера Вежді Рашидова, що, судячи з реакції Кирила Петкова та Асена Василева, стало сюрпризом і розцінювалося, як удар у спину від колишніх партнерів по коаліційному уряду. Не виключено, що початок роботи 49-го скликання парламенту також є добре зрежисованою політичною виставою, яка може завершитися обранням уряду на чолі з ГЕРБ-СДС. Разом із тим, прагнення ГЕРБ-СДС та ПЗ-ДБ досягти певного компромісу в законодавчому органі для виходу із кризи також може бути наслідком зовнішнього впливу на Бойко Борисова та лідерів коаліції ПЗ-ДБ. Як в Європейському союзі, так в США вже втомились від тривалої конституційної кризи в Болгарії та постійних позачергових парламентських виборів. Протягом останнього року США та Великобританії ввели санкції проти ряду болгарських бізнесменів, які прямо чи опосередковано впливали на збереження політичної кризи в державі, були причетними до корупційних дій та сприяли посиленню залежності Болгарії від російських енергоносіїв. Зокрема, санкції накладено на екс-міністра енергетики Болгарії Ремена Овчарова, двох колишніх керівників болгарської АЄС «Козлодуй», одного із фінансистів партії РПС Девляна Пєєвськи. Перспективи розвитку українсько-болгарського військового співробітництва Для України та українсько-болгарської двосторонньої співпраці будь-який із запропонованих Бойко Борисовим варіантів не має суттєвої загрози. У випадку формування широкої коаліції у складі ГЕРБ-СДС та ПЗ-ДБ, Україна може розраховувати на всебічну воєнну підтримку у відсічі російської збройної агресії. Вказані партії в попередньому скликанні продемонстрували, як внутрішньополітичні опоненти Болгарії змогли об’єднатися довкола прийняття закону про військово-технічну допомогу Україні, яким фактично виведено із тіні надання українському війську озброєння та боєприпасів. Більше того, в Софії прийнято рішення стосовно відновлення роботи заводу в місті Костенець з виробництва боєприпасів радянського зразка калібру 122-мм, які конче потрібні Україні. Навіть у випадку провалу широкої коаліції, двостороння військово-технічна співпраця Болгарії та України ймовірно не буде заблокована. Для воєнно-політичного керівництва Болгарії, в тому числі президента Румена Радєва, який публічно виступає проти постачання зброї та боєприпасів Україні, питання забезпечення оборонно-промислового комплексу замовленнями та можливість оновлення наявного озброєнні ЗС Болгарії одним із ключових. За два минулих роки Болгарія поставила Україні озброєння вартістю майже $1 млрд, в тому числі через посередників в ЄС та США. Започаткований Європейським Союзом «Європейський фонд миру» та єдина закупівля озброєння та боєприпасів для України дозволяє Болгарії публічно говорити про нейтралітет в українсько-російській війні, однак опосередковано допомагати українському війську у відсічі збройної агресії та звільнення окупованих територій. Більшість болгарських експертів погоджуються, що в діючому складі Народного зібрання Болгарії знайдеться достатня кількість друзів України, які продовжуватимуть підтримувати її. Асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Ігор Карпеченко
Експерти МЦПД дослідили питання формування політики щодо Китаю в Центральній та Східній Європі
МЦПД підготував аналітичне дослідження, у фокусі якого еволюція китайської регіональної політики у Центральній та Східній Європі та рекомендації з розробки політики країн регіону щодо Китаю. Проект «Один пояс, один шлях» став одним із ключових інструментів просування геополітичних інтересів Китаю та одночасно – втіленням китайської великої стратегії, спрямованої на зміну існуючого міжнародного порядку. Ця глобальна ініціатива охоплює транспортні, логістичні, торгівельні, інвестиційні проекти, сприяючи переходу Китаю на новий рівень впливу та відповідальності. Європа грає в цьому важливу роль. Європейський ринок є природним «центром тяжіння» для експортоорієнтованої економіки Китаю; Пекін прагне побудувати міцну співпрацю із Європою на основі активної торгівлі та взаємозалежності. Китай для Європи також є важливим торгівельним та економічним партнером. Країни Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) стали в якомусь сенсі «воротами» в Європу для Китаю. Прагнучи поглибити стосунки із ними та залучити до власних інфраструктурних проектів, Китай розробив та втілює регіональну політику – в рамках ініціативи «14+1» (раніше «16+1» та «17+1); а також на двосторонньому рівні. Ця активність Китаю викликала неоднозначну реакцію як серед учасників ініціативи, так і серед інших країн-членів ЄС. Вторгнення Росії в Україну поставило на порядок денний нові проблеми та суттєво послабило позиції Китаю в Європі, зокрема і у ЦСЄ. Політичні та безпекові питання беруть гору над торгівельними та інфраструктурними. Війна, що триває, змушує як Китай, так і країни регіону вносити корективи у сприйняття та політику щодо одне одного. На прикладах Польщі, Румунії, Литви та Латвії розглянуто найбільш характерні тенденції та проблемні питання. Із урахуванням українського досвіду розбудови відносин із Китаєм надано рекомендації щодо основних елементів політики країни ЦСЄ щодо Китаю. Деталі за посиланням (англійською мовою): https://icps.com.ua/en/our-projects/publications/building-a-policy-towards-china-in-central-and-eastern-europe/
ВІДБУДОВА УКРАЇНИ: ЯК ВІДНОВЛЮВАТИ КРАЩЕ ТА РОЗУМНІШЕ? У Брюсселі відбувся захід за участю МЦПД щодо відбудови України
7 березня 2023 року «Європейський політичний центр» (European Policy Center, EPC, Брюссель) та «Міжнародний центр перспективних досліджень» (МЦПД) провели експертну дискусію на тему «Відбудова України: відбудовувати краще та розумніше». На заході був представлений аналітичний документ від МЦПД «ВІДБУДОВА УКРАЇНИ: ІНІЦІАТИВИ, ПІДХОДИ, РЕКОМЕНДАЦІЇ». Було комплексно проаналізовані приклади післявоєнної відбудови інших країн та сучасні ініціативи щодо відновлення України. Окремо експерти розглянули проблематику джерел фінансування та інноваційні ідеї щодо використання коштів та активів санкціонованих ЄС, США та Великою Британією. Учасники обговорення представили ідеї та рекомендації щодо залучення громадянського суспільства, громад та регіонів до процесу відбудови України. Під час презентації дослідження МЦПД було відзначено, що станом на кінець 2022 року загальний обсяг збитків України від російської агресії становить за різними підрахунками до 700 млрд.дол.США. Ця кількість зростає з кожним днем російських атак і бомбардувань, націлених на цивільну інфраструктуру та вбивство невинних людей. Міжнародна спільнота визнає необхідність фінансування відновлення України, але станом на зараз немає консенсусу ні щодо джерел, ні щодо інструментів реалізації проектів відновлення України, немає узгодженої загальної концепції того, як буде реалізовуватися цей процес. Водночас потреби України у відбудові є нагальними. Хоча війна триває, Україну потрібно відбудовувати вже зараз. Нинішнього ж зовнішнього фінансування недостатньо, внутрішнє фінансування провокує надмірний друк гривні, а заморожені російські державні активи на 300 млрд дол. неможливо швидко отримати. Тож, надзвичайно необхідно знайти можливості залучення додаткових коштів, щоб почати відбудову вже зараз. Можливими варіантами розглядаються пошук приватного/іноземного капіталу (з гарантіями для інвестицій приватного сектора, державно-приватного партнерства, стимулюванням приватного сектора, страхуванням ризиків); добровільні внески від великих корпорацій або людей з різних країн світу шляхом створення та налагодження відповідної системи. Окремо слід відзначити орієнтовно 70 мільярдів євро приватних коштів санкціонованих осіб, які можна використати для відбудови України. Станом на зараз відсутні юридичні шляхи конфіскації цих коштів. Тому потрібно працювати над запровадженням відповідної міжнародно-правової бази для конфіскації підсанкційних державних та приватних коштів чи знаходити інші варіанти для їх залучення. І залучення додаткового фінансування, і реалізація проектів відбудови має знаходитись під щільним суспільним контролем та із залученням громад та регіонів України, було зазначено під час обговорення. У дискусії взяли участь Його Високоповажність Вільям Тейлор (колишній Посол США в Україні), Інна Мельниковська (науковий співробітник Chatham House), Віола фон Крамон (член Європейського парламенту), Олександр Сушко (виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження»), Агія Загребельська (очільниця напряму мінімізації корупційних ризиків в санкційній політиці НАЗК), Олексій Жмеренецький (член Комітету з питань антикорупційної політики, депутат від партії «Слуга народу»), Аманда Пол, керівник програм «Європейського політичного центру». Учасники дискусії позитивно оцінили рекомендації, висвітлені у документі, а також відповіли на запитання. Ознайомитись з дослідженням можна за посиланням: https://icps.com.ua/en/our-projects/publications/rebuilding-ukraine-initiatives-approaches-recommendations/ Відеозапис дискусії: https://epc.eu/en/events/Ukraines-reconstruction~4eb664
Членство РФ в ООН незаконне: експерти обговорили варіанти міжнародної ізоляції Росії
Росія незаконно зайняла місце в Раді Безпеки ООН та зловживає привілейованим становищем. Розв’язані конфлікти на пострадянському просторі та неспровокована збройна агресія проти України вказують на відсутність миролюбності російської зовнішньої політики, що не відповідає ключовим принципам ООН. Про це говорили українські та іноземні експерти під час онлайн круглого столу, який провів Міжнародний центр перспективних досліджень 2 березня 2023 року. Українські дипломати наполягають, що передача місця Радянського Союзу в Раді Безпеки ООН передано РФ з порушенням процедур лише на підставі листа президента РСФСР Бориса Єльцина, хоча Статутом організації передбачено голосування Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Радбезу. «Ані домовленість в Алмати у грудні 1991 р., яка не була ратифікована Парламентом України, ані думка Юридичного радника Секретаріату ООН не могла і не підміняє чинний Статут ООН», - зазначив в ході дискусії представник МЗС України в Одесі Сергій Орлов. Він наголосив, що відповідно до Статуту ООН членами організації можуть стати лише миролюбні держави, а Російська Федерація, розв’язав війну проти України втратила право називатися такою тому не має знаходитися в ООН. Потрапляння Російської Федерації до Ради Безпеки ООН є самою масштабною геополітичною аферою ХХ століття, а рішення щодо заміни таблички Радянського Союзу на РФ в Радбезі приймались в порушення багатьох статей Статуту ООН. До такого висновку приходить адвокат, співзасновник громадської організації «Громадський Хаб» Максим Баришніков. Він підкреслив, що, наприклад, рішення Міжнародного суду ООН, тлумачення якого запросив головуючий Генеральної Асамблеї ООН в 1991 році, приймалось по телефону, а оцінка головного юридичного радника Секретаріату ООН з питання передачі місця в Радбезі від СРСР Росії надавалась, посилаючись на публікацію в газеті «New York Times», а не на офіційні документи. «По суті в 91-му році було відмовлено від дотримання будь-яких норм статуту ООН. Порушено статтю 4, 3 та 110 Статуту ООН. Російська Федерація ніколи не проходила процедуру, передбачену процедурними нормами ООН. Жодних слідів законності її перебування в організації немає», - відзначив Максим Баришніков. За його словами, Україні необхідне визнання факту нелегітимності Росії в ООН на рівні національних парламентів та урядів країн-членів організації, після чого можлива практична реалізація ізоляції Росії в ООН. Експерти вивчають декілька можливих варіантів розвитку подій довкола перебування РФ в ООН: ● «китайський» - в 1961 році Генеральна Асамблея ООН простим голосуванням при не голосуванні постійного представника в Радбезі ООН (США) підтвердила право Китайської Народної Республіки право перебувати в структурах організації, оскільки в статті 23 Статуту значиться не КНР, а Китайська Республіка; ● «югославський» - в 1992 році Рада Безпеки ООН видала рішення про необхідність проходження процедури прийняття всіх країн, які утворились в результаті розпаду Югославії; ● «південноафриканський» - на початку 70-х років ХХ століття Генеральна Асамблея щорічно відмовлялась приймати повноваження делегації ПАР, чим до повалення уряду апартеїду не дозволяла державі приймати участь в роботі Генеральної Асамблеї. Доктор міжнародного гуманітарного права, проректор Міжнародного Незалежного Університету Молдови (ULIM) Віталій Гамурарь також наголосив, що вигаданий виключно під Росію статус держави-продовжувача» не існує в міжнародному праві, а поняття континуітету відповідно до Віденських конвенцій може бути використано виключно щодо договорів, боргів, архівів та майна. «В міжнародному праві не існує поняття правонаступності по відношенню до міжнародних організацій. Існує дві [Віденські, - ред.] конвенції 78 та 83 років, в яких мова йде про правонаступництво щодо договорів, боргів, архівів та майна. Процедура континуітету, яку застосували при передачі місця в ООН Російській Федерації, не має жодного юридичного підґрунтя та була виключно політичним рішенням», - заявив Віталій Гамурарь. Експерти погодились, що, не зважаючи на консервативність міжнародного права та, власне, ООН, обговорення на міжнародному рівні питання легітимності перебування Росії в ООН має відбуватися, що може стати передумовою для виправлення допущених процесуальних процедур та притягнення Росії до відповідальності за скоєні злочини. «Агресія Росії проти України поглибила кризу, в якій і так знаходилась Організація Об’єднаних націй. Рада Безпеки ООН виявилась повністю паралізована в питанні припинення розв’язаної Росією війни проти України. Однак, більша частина Генеральної Асамблеї ООН підтримує Україну. Вирішення протиріч та проблем в ООН стане можливим за сукупністю певних факторів на наступному етапі еволюції ООН», - заявив директор інституту регіональних та міжнародних досліджень (Республіка Болгарія), доцент Софійського університету ім.Св.Климента Охридського Огнян Мінчев. Повна публікація «Незаконність членства РФ в ООН: реалії та перспективи» знаходиться за посиланням: https://apostrophe.ua/ua/article/world/2023-02-11/nezakonnost-chlenstva-rf-v-oon-realii-i-perspektivyi/50425 Ознайомитись з відео круглого столу «ООН БЕЗ РОСІЇ: ВІД ПИТАНЬ ЛЕГІТИМНОСТІ ДО МОЖЛИВОЇ ІЗОЛЯЦІЇ» можна за посиланням: https://youtu.be/aBQzOcl0S6s
Як зробити санкції ефективнішими - аналітики МЦПД запропонували нові ідеї
Міжнародний центр перспективних досліджень оприлюднив документ «Як зробити антиросійські санкції ефективнішими», у якому проаналізовано прогалини у санкційній політиці. Відмічається, що наразі запроваджені сім пакетів міжнародних антиросійських санкцій, пов'язаних із її вторгненням в Україну у 2022 році. Більше 50 країн в тій чи іншій формі приєдналися до режиму санкцій; деякі (такі як Ізраїль чи Китай) не беруть участь у ньому, але й блокують схеми подолання санкцій. Не застосовують антиросійські санкцій переважно країни, що розвиваються, у той час як колективний Захід виглядає рішучим та об’єднаним у застосуванні цього інструменту. Як і між 2014 та 2022 роками, санкції є комплексним механізмом вибіркової дії. Вони не є тотальними, а замість того діють в різних секторах та проти визначених фізичних та юридичних осіб. На додаток до секторальних санкцій працюють дипломатичні та візові обмеження. У той же час, санкції не мають містити прогалин, не мають бути вибірково накладеними на одних і оминати інших російських олігархів, чиновників, політиків. У нинішніх обставинах потрібний регулярний аналіз та моніторинг для виявлення таких прогалин та прийняття відповідних рішень щодо розширення списків осіб, яким вдалося оминути санкції. Відповідно, у даному документі міститься не тільки аналіз санкційної політики, а і рекомендації щодо мінімізації її прогалин. Читати/завантажити публікацію МЦПД «Як зробити антиросійські санкції ефективнішими» можна за посиланням: https://icps.com.ua/nashi-proekty/analityka/yak-zrobyty-antyrosiyski-sanktsiyi-efektyvnishymy/