"Наближення виборів впливає на становище у безпековій галузі України", - Василь Філіпчук
13.08.2018
Василь Філіпчук, головний радник Міжнародного центру перспективних досліджень розповів про зміни у безпековій політиці України в ефірі Громадського радіо.
Андрій Куликов: Нещодавно змінено керівника Національного інституту стратегічних досліджень. Замість Володимира Горбуліна тепер призначено Ростислава Павленка, який донедавна працював в Адміністрації президента. Наскільки це призначення є суто кадровим, а наскільки воно може означати, що змінюються підходи до безпекових питань, бо стратегічні дослідження – це насамперед безпекові питання?
Василь Філіпчук: Не думаю, що це щось означає системне з точки зору безпекових пріоритетів України, але ви праві – це призначення викликало широкий резонанс і значну увагу з боку ЗМІ та експертів. Більшість колег це сприйняло як покарання пана Павленка за відсутність успіху у питанні надання томосу УПЦ КП у липні, оскільки саме він керував роботою у цьому напрямку. Я не знаю точно, якою мотивацією керувався президент Порошенко, але думаю, що насамперед це пов’язано із зовсім іншими причинами, і насамперед йдеться про підготовку до президентських виборів. Дійсно, президентські перегони будуть основним пріоритетом для президента на наступний політичний сезон, і активне використання такого аналітичного центру є для нього важливим ресурсом. Тому, можливо, тут збіглося і активне бажання Павленка перейти на більш спокійну роботу, і бажання Порошенка використати його потенціал у розробці якихось передвиборчих стратегій.
Андрій Куликов: Що для вас за останній місяць-два стало сюрпризом в безпековій політиці України?
Василь Філіпчук: Очевидно, що зараз питання №1 – це зробити країну такою, яка була б привабливою для життя своїх громадян. Але ми дивимося новини і волосся стає дибки від того, наскільки в нас небезпечно жити, починаючи від того, що в нас небезпечно просто ходити вулицями через безкарні ДТП, закінчуючи тим, що ми кожен день читаємо про обстріли на сході, про те, що там зовсім не перемир’я, а чергове загострення, і що не видно світла в кінці тунелю. Це має бути для влади та для нас всіх пріоритетом – як відновити безпеку в нашій країні та на наших вулицях. Інше – це економічне зростання та створення робочих місць. Щодо сюрпризів на міжнародному порядку денному, то їх немає, ми бачимо продовження тих тенденцій, які виокремилися впродовж останніх двох років. Для мене водорозділом було обрання президентом США Дональда Трампа і рішення Британії щодо виходу з Європейського Союзу. Ці дві події показали, що та міжнародна архітектура безпеки, яка була створена після розпаду Радянського Союзу, остаточно відійшла в минуле. Є місце для нових тенденцій у світі, коли знову країни відновлюють свої національні інтереси і пріоритети, і приймають рішення, які ще 10 років тому неможливо було уявити. Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.
Детальніше читайте на Громадському радіо: https://hromadskeradio.org/programs/rankova-hvylya/nablyzhennya-vyboriv-vplyvaye-na-stanovyshche-u-bezpekoviy-galuzi-ukrayiny-vasyl-filipchuk
НАТО 70 років: чому зараз Україна далі від Альянсу, ніж будь-коли
Повільно і болісно, ціною великих втрат і ризиків, ідея вступу до НАТО перетворюється з інструменту торгу та маніпуляції в імператив зовнішньої політики України. Іронія долі в тому, що, нарешті почавши ставитися до Альянсу серйозно, Україна зіткнулася з найскладнішими перешкодами на шляху до членства в ньому за всю свою історію. Таку думку висловив "Апострофу" асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко. Фраза про те, що ми наближаємося до вступу до НАТО - це в кращому випадку просто симпатичний мовний зворот, а в гіршому - міф. Близькість до членства в Альянсі неможливо виміряти. Рішення приймається всіма країнами-членами, на нього впливають тисячі чинників, більшість з яких перебувають далеко за межами сфери відповідальності держави, яка хоче стати його членом. Можна приймати скільки завгодно поправок у власну конституцію, проводити заміри громадської думки і навіть референдуми - стати ближче до членства в НАТО це не допоможе. До НАТО ми вступимо тільки тоді, коли цього будуть хотіти всі нинішні члени Альянсу або ж сильно будуть хотіти всі його "важковаговики". При цьому ніякої односпрямованої траєкторії цього руху немає: можна збільшити свої шанси, використовуючи міжнародний контекст або майстерну дипломатію, але не можна бути впевненим у тому, що вони знову не зменшаться в результаті виборів у кожній із країн, виникнення нових регіональних конфліктів або інших подій міжнародного життя. Скажімо, за останні п'ять років, залишаючись дуже далеко від перспективи членства, ми, тим не менш, кілька разів ставали трохи ближче і трохи далі від неї. Така ж траєкторія продовжиться і в майбутньому. Найбільш далеко від членства в НАТО ми опиняємося зовсім не тоді, коли різні політичні сили висловлюють протилежні думки з цього питання - це нормальна демократична практика. Від НАТО нас віддаляє щось зовсім інше, а саме - наша слабкість, високі ризики і відсутність демократії. Вимогу про демократію зафіксовано у Вашингтонському договорі - так що йому теж виповнюється 70 років. Вона важлива, тому що демократії можуть довіряти одна одній. Ми традиційно недооцінюємо значимість цього критерію, вважаючи його формальністю - одна з фундаментальних помилок нашої зовнішньої політики. Що стосується слабкості, то під нею в більшості випадків у сучасному світі доцільно мати на увазі бідність. Ми залишаємося бідними, а у відносному вимірі - стаємо навіть біднішими. З цієї простої причини наша цінність як союзника вище не стає. Ми думаємо, що стає - і навіть переконуємо в цьому партнерів - тому що ми стримуємо агресію Росії. Але навіть ті в Альянсі, хто вірять в бажання Кремля захопити пару країн у Східній Європі, будуть вважати, що в такій ситуації вигідніше обмежено підтримувати Україну і переймати її досвід без того, щоб поширювати на неї гарантії безпеки. З такими ж міркуваннями пов'язані й додаткові ризики, що створює для нас конфлікт із Росією, як би його не називали. Він не підвищує, а знижує наші шанси. Майже ніхто в НАТО не захоче ризикувати війною з Росією для захисту України. Поки така війна залишається цілком реальною перспективою, відповідальні політики в Європі не будуть хотіти членства України в Альянсі і вирішувати дилему: вступати у війну з Росією чи розвалити те, що 70 років було найефективнішою коаліцією в історії. Згідно з цими стратегічними міркуваннями, а зовсім не в результаті фокусів "руки Кремля", ми сьогодні далі від членства в НАТО - якщо вимірювати відстань в кількості країн, готових дати нам, скажімо, ПДЧ – ніж були на сумнозвісному саміті в Бухаресті 2008 року. Ми, як і раніше, сприймаємо НАТО в дусі холодної війни. Фраза Гастінгса Ісмея, першого генерального секретаря НАТО про keep the Russians out, the Americans in, and the Germans down ("не пускати росіян, забезпечувати присутність американців і стримувати німців") залишається популярною на українських просторах і при спробах зрозуміти логіку і функції Альянсу сьогодні. Хоча часи значно змінилися. Не вловивши цих змін, ми свого часу не змогли ув'язати відмову від ядерної зброї з питанням вступу до НАТО - або, як мінімум, великим кроком на цьому шляху. Якби Україна була сильною демократичною державою, то послідовність дій була б протилежною: спочатку б нам дали зрозуміти, що чекають в Альянсі, а потім українські політичні партії сперечалися б між собою про те, чи варто подавати заявку про членство. Долучитися до ювілеїв європейської безпеки нам вдасться, тільки змінивши себе. Николай Капитоненко, експерт МЦПД, спеціально для "Апострофа"
“Україна і Росія - один на один, і це асиметричний конфлікт,” - Микола Капітоненко
Асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко в інтерв`ю UKRLIFE.TV про мінливий політичний світ та місце України в ньому, а також про питання міжнародної безпеки
