Внутрішня політика

Підсумки року Генпрокурора Юрія Луценка

24.05.2017
img1
Прес-служба МЦПД

Аналіз року роботи Генерального прокурора Юрія Луценка показав, що його діяльність більшою мірою спрямована на створення гарної картинки в ЗМІ, ніж на досягнення реального результату. Більшість обіцянок Юрія Луценка виявилися популістичними, а деякі виконані лише частково. Майже всі гучні кримінальні справи ініційовані Генеральним прокурором зупиняються на стадії розслідування, або через процесуальні порушення з боку прокуратури і слабкість зібраної ними доказової бази розвалюються в суді. Юрій Луценко використовує ГПУ як інструмент політичної конкуренції та тиску, а також як піар-майданчик для майбутньої політичної кар’єри. За рік роботи на посаді Генерального прокурора Юрій Луценко так і не зміг реформувати орган у бік європейських стандартів, який упродовж 20 років виступав у якості інструменту просування політичних інтересів.

12 травня 2016 року Юрій Луценко був призначений Генеральним прокурором. Вперше в новітній історії України Генеральним прокурором став політик, і що само важливо – без юридичної освіти та необхідного стажу роботи в галузі права.

На новій посаді Юрій Луценко, в першу чергу, обіцяв провести реформування та очищення відомства, покарати представників попередньої влади, винних за вбивства на Майдані, повернути вкрадені командою Януковича кошти. Також Луценко наголошував на аполітичності своєї роботи та обіцяв, що політика жодним чином не буде впливати на розслідування резонансних справ.

Юрій Луценко чимало говорив про активізацію люстраційних процесів всередині відомства. Очищення почалось із перевірки добропорядності прокурорів – збору за допомогою спеціальної анкети інформації про професійну діяльність, спосіб життя співробітника прокуратури й корупційні ризики. Така інформація повинна була стати основою для службової перевірки та громадського контролю. Але вже самі анкети викликали великий сумнів в ефективності даного механізму, адже в них прокурори просто підтверджують чи заперечують низку тверджень, які не передбачають жодної конкретики. Як наслідок – майже нульовий результат. Замість звільнень, Генпрокурор недобропорядним прокурорам виносить догани та попередження. З 12,5 тисяч прокурорів до дисциплінарної відповідальності було притягнуто лише троє.

ГПУ неодноразово перебирало на себе компетенцію НАБУ та САП, що створювало надмірну конкуренцію між старими та новими антикорупційними інституціями, а також сприяло розвалу справ в суді. Яскравим прикладом відносин ГПУ та новостворених антикорупційних інституцій став скандал у серпні 2016 року, коли прокуратура затримала двох детективів НАБУ. Промовистою є і статистика згідно з якою у 2016 році за корупційні діяння позбавлено волі в 3,5 рази менше осіб, ніж у 2013 році за часів президентства Віктора Януковича.

Наступним механізмом очищення стало створення Генеральної інспекції ГПУ. Але запуск роботи даного органу супроводжувався скандалом. Відповідальною особою за проведення інспекцій Луценко вирішив призначити одіозного Петра Шкутяка, який, окрім того, що підлягав люстрації, ще й був причетний до корупційних махінацій. Після відставки на його місце за результатами конкурсного відбору було обрано Володимира Уварова. За чотири місяці керівництва Уварова відомством в суд було передано кримінальні провадження щодо дев’яти прокурорів.

Таким чином, якісного очищення прокуратури не відбулось. Конкурси в регіональні прокуратури та ГПУ й досі не проведені. Конкурсний відбір був проведений лише у місцеві прокуратури, але його результати навряд чи можна вважати задовільними. Майже всі керівники та заступники керівників місцевих прокуратур – зі старої системи, а рядовий склад майже зовсім не був перезавантажений. Суспільна довіра до органів прокуратури катастрофічно падає, офіційна заробітна плата, попри обіцянки, залишається на неконкурентному рівні, а непрофесійне керівництво призводить до деградації кадрового складу ГПУ.

Юрій Луценко не запропонував жодного плану реформування прокуратури та перетворення її в орган системи правосуддя. Поза увагою Генпрокурора також залишилось і приведення у відповідність до нових вимог Конституції закону про прокуратуру і процесуальні кодекси. Навпаки, лобіюючи законопроект № 5177 Юрій Луценко прагнув не звузити повноваження прокуратури, як того вимагає основний закон, а навпаки розширити їх. На цю проблему, зокрема, звернули увагу й експерти Ради Європи, які надали відповідний висновок. Загалом, можна говорити про згортання реформи прокуратури, що виступає свідченням небажання влади втратити контроль над таким важливим інструментом політичного тиску.

Запуск функціонування органів прокурорського самоврядування – Ради прокурорів, і Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії (КДК) прокурорів, які повинні формувати кадрову політику відомства також не обійшлося без скандалів. Справа в тому, що всеукраїнська конференція працівників прокуратури ще минулого року, до призначення Юрія Луценка, обрала своїх представників в ці органи. Законних підстав для звільнення обраних членів не існувало, але це не зупинило нинішнє керівництво прокуратури, яке порушуючи законодавство провело нову всеукраїнську конференцію прокурорів і обрало інших членів до зазначених прокурорських органів.

4 травня 2017 року в Оболонському районному суді Києва відбулось підготовче судове засідання щодо довгоочікуваного звинувачення Віктора Януковича у державній зраді. Генеральний прокурор вважає великою перемогою вже сам факт початку такого судового процесу і правовий результат його особливо не хвилює. Луценко не бажає бачити те, що процедура заочного засудження дає багато лазівок для адвокатів президента-втікача, а будь-яке відхилення від загальноприйнятої в європейському розумінні процедури заочного засудження дасть можливість успішно оскаржити рішення суду в ЄСПЛ.

Якщо розглядати справу по суті, то основні обвинувачення Януковича ґрунтуються фактично на одній єдиній дії – на так званому зверненні Януковича до президента Росії Володимира Путіна з проханням військами навести лад в Україні. Але є великі сумніви, що обвинувачення зможе виконати вимоги ч.1 ст. 23, ч. 3 ст. 99 КПК і надасть суду оригінал листа, а експертиза встановить автентичність підпису. У випадку відсутності оригіналу захист може стверджувати, що листа не було зовсім або стверджувати, що текст листа спотворили. Тобто без оригіналу документу справа буде у процесуальному глухому куті.

Несподіваним і дуже неприємним рішенням для Юрія Луценка напередодні розгляду справи Віктора Януковича українським судом стало рішення Інтерполу щодо припинення міжнародного розшуку екс-президента та його оточення. Річ у тому, що стаття 3 Уставу Інтерполу говорить про те, що він не може бути залучений у вирішенні політичних, релігійних та міжрасових суперечок. А в документах, які були подані українською стороною зазначено, що Віктор Янукович, ставши президентом України, очолив організовану злочинну групу у складі прем’єр-міністра, міністрів тощо. Кримінальне процесуальне законодавство України теж в цьому контексті є недосконалим, адже Віктор Янукович, не зважаючи на відкрите провадження, не є особою, до якої обрано запобіжний захід “взяття під варту”. А згідно з правилами Інтерполу, особа щодо якої не обрано запобіжний захід у вигляді утримання під вартою, не може бути оголошена у міжнародний розшук.

Також, відомство Юрія Луценко провело ряд обшуків, які супроводжувалися яскравим висвітленням в ЗМІ. Наприклад, ГПУ обшукала двох мерів міст Буча та Ірпінь Київської області – Анатолія Федорука та Володимира Карплюка, яких звинувачують у незаконному відведенні у власність земельних ділянок своєму оточенню. Мова йде про 890 га безцінного лісу під Києвом. Проте жодного арешту так і не відбулось, а мери спокійно продовжують й далі працювати на своїх посадах.

Генпрокуратура провела обшуки в маєтках колишнього голови Адміністрації Президента часів Януковича Андрія Клюєва та екс-заступник Секретаря РНБО Володимира Сівковича, підозрюваних в причетності до подій на Майдані, але вони не принесли жодного результату.

ГПУ направила до Верховної Ради подання про зняття депутатської недоторканності з Олександра Онищенка, якого підозрюють в розкраданні державних коштів в особливо великих розмірах. Недоторканність з парламентарія зняли, але на той момент Онищенко перебував далеко за межами України.

Луценко особисто, і не один раз, переконував нардепів зняти недоторканність з олігарха, представника “Опозиційного блоку” Вадима Новинського, підозрюваного у викраденні людини. Депутати підтримали подання Луценка, але на цьому поки що, справа зупинилася.

Однією із ключових справ ГПУ проти попередньої влади є провадження щодо екс-голови фракції Партії регіонів Олександра Єфремова, якого підозрюють в державній зраді, організації та підтримці “ЛНР”. Але одного з головних свідків у цій справі – Володимира Медяника відпустили. Справа проти Олександра Єфремова зараз розглядається в Старобільському суді Луганської області. Не виключено, що Єфремов може уникнути покарання, адже як показує практика ГПУ постійно допускає процесуальні порушення.

Також ГПУ досі не завершило розслідування обставин протиправних дій посадових осіб Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України, які могли привести до зниження рівня обороноздатності держави. Також не завершене розслідування  кримінальної справи щодо подій в Іловайську.

Якщо говорити мовою статистики, то Луценко дав 43 обіцянки (дані порталу “Слово і діло”) на посаді Генерального прокурора, із яких виконав лише 5.Таким чином, ГПУ в Україні завжди була політичним органом і інструментом репресивних дій. За Юрія Луценка заполітизованість прокуратури досягла свого апогею, адже він має власні політичні амбіції і розглядає нинішню посаду як своєрідний кар’єрний трамплін на шляху до президентства. У питанні реалізації змін до Конституції в напрямі трансформації ГПУ в орган системи правосуддя, Юрій Луценко так і не запропонував жодного плану реформування відомства, а навпаки, лобіював розширення повноважень прокуратури за рахунок обмеження маневрів для НАБУ і САПУ. Більшість гучних справ під егідою Юрія Луценка розвалились в судах, або гальмуються у зв’язку із відсутністю доказової бази щодо підозрюваних осіб.

 

Публікації за пріоритетом «Внутрішня політика»
Внутрішня політика

Експертна дискусія до 3-ї річниці Мінських домовленостей: «Конфлікт на Донбасі у 2018 році: заморозити не можна врегулювати»

12 лютого 2015 року в Мінську був погоджений пакет домовленостей щодо врегулювання конфлікту на Донбасі, який увійшов у публічний дискурс під назвою Мінськ-2. Через п'ять днів Мінські домовленості були затверджені Резолюцією Ради Безпеки ООН 2202. Погоджений керівниками держав «нормандської четвірки» комплекс заходів з урегулювання конфлікту знизив його інтенсивність, однак не дав змоги зрушити процес урегулювання з мертвої точки. Сьогодні, в третю річницю Мінських домовленостей, Міжнародний центр перспективних досліджень провів експертну дискусію "Конфлікт на Донбасі у 2018 році: заморозити не можна врегулювати". Зокрема Микола Капітоненко, асоційований експерт МЦПД зауважив, що слабкість держави провокуватиме конфлікти, подібні існуючому на Донбасі, в майбутньому, тож вирішити їх можна лише тоді, коли Україна буде сильною. "Доки ми не перетворимось на сильну, не у військовому сенсі, а на ефективну державу, доки ми не перетворимось на державу демократичну -  не за назвою, а за змістом, - врегулювати конфлікт на Донбасі буде дуже важко. Важко буде попередити інші конфлікти такого плану, слабкість держави провокуватиме подібні конфлікти в майбутньому", - додав експерт.  Крім того, треба сформулювати довгострокове бачення того, як розвиватиметься конфлікт на сході України, і розробити план реалізації обох альтернативних варіантів - реінтеграції територій чи продовження замороженого конфлікту. "Має відбуватись робота зі скептиками і "спойлерами", які є у будь-якому процесі управління конфлікту. Скептики - це ті, хто скептично ставиться до перспектив врегулювання, а "спойлери" - це ті актори всередині держави, які беруть участь у конфлікті чи є сторонами конфлікту, які не зацікавлені у його розв'язанні. Вони завжди є. І вони мають бути в контексті управління конфліктом маргіналізовані", - зазначив Капітоненко. В свою чергу, екс-депутат Держдуми РФ Ілля Пономарьов переконаний, що конфлікт на Донбасі не перетвориться на заморожений. "З приводу замороженого конфлікту - якщо ми подивимось на велику статистику різноманітних військових конфліктів у світі, то ми побачимо, що практично жодної передумови для того, щоб війна на сході України перетворилась на заморожений конфлікт - у нас немає. Немає етнічної різниці між окупованою територією і рештою України, немає релігійної різниці, немає мовної різниці, немає нічого того, що б відділяло цю територію від іншої території країни, крім фактору зовнішнього впливу", - сказав Пономарьов. Екс-депутат Держдуми наголосив також, що ситуація в так званих ДНР/ЛНР нестабільна, бойовики уже давно думають про власне виживання. "Ідейних людей там практично всіх перестріляли... В цьому сенсі можливостей повернути цю територію (окупований Донбас - ред.) зараз достатньо багато. Ніхто її утримувати довготерміново не буде. І це ще один фактор того, що я абсолютно переконаний - цей конфлікт замороженим не буде", - додав Пономарьов. Заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Георгій Тука вважає, що зараз в Україні для подальшого розвитку взагалі  необхідне встановлення диктатури. "Я розумію, що моя провокативна теза буде цілком сприйнята не всіма, однак щодо демократії: те, що ми маємо зараз в державі, я назвати демократією не можу, навіть слабкою. І єдиний шлях, який я бачу можливим, - це навпаки, диктатура заради демократії в подальшому. На жаль, те болото, яке зараз існує в Україні, це і є та слабка держава, про яку вже багато хто казав сьогодні, тільки не називав речі своїми іменами", - заявив Тука. Також заступник голови МТОТ зауважив, що Кремль постійно і наполегливо спонукає Україну до так званого "прямого діалогу" з бойовиками на Донбасі для вирішення конфлікту на сході України. "До прямого діалогу нас постійно і наполегливо спонукає Кремль. Я можу запевнити, що в держустановах ніяких ідей про так званий "прямий діалог" я не чув", - зазначив Тука. Натомість, Надзвичайний і Повноважний Посол України, перший заступник міністра закордонних справ 1998-2001, 2003-2004 рр. Олександр Чалий наголосив, що ключовою повинна бути не армія, а дипломатія. "Я категорично проти, коли дехто з кореспондентів чи вчених каже, що конфлікт на Донбасі - це результат 25-річної роботи. Ні, хлопці, поки ми відповідали за зовнішню політику, все було нормально. Тому що ми керувались здоровим глуздом  і законами геополітики. І в цьому контексті мене не влаштовує, що сьогодні всі сподіваються тільки на силовий компонент, на армію. Для такої країни як Україна, яка не є великою державою за визначенням, ключовою повинна бути не армія, а дипломатія", - заявив він.  Також  Чалий зазначив, що наразі в Україні реалізовується найгірша стратегія з усіх можливих сценаріїв врегулювання конфлікту на Донбасі. "Найгірша стратегія - це та, яку ми реалізовуємо з 2014 року - ні війни, ні миру. Одне кажемо, друге робимо, третє обіцяємо. Ця стратегія хибна для України, тому що кожен день на лінії розподілу вбивають наших людей. Кожен день вбивають людей і з тої сторони - і це поглиблює наші розбіжності", - додав він.

Внутрішня політика

Дипломатичний брифінг "Inside Ukraine"

Команда експертів МЦПД провели брифінг для представників дипломатичного корпусу щодо актуальних внутрішньополітичних подій. Зокрема, Головний радник Василь Філіпчук представив проект закону про "Реінтеграцію Донбасу", наголосивши, що конфлікт на сході України залишається значним чинником дестабілізації внутрішньополітичної ситуації в країні. Тривала політична і правова невизначеність того, що відбувається на Донбасі, відсутність чіткої термінології і єдиної лінії розуміння ситуації негативно впливають на суспільний дискурс щодо врегулювання конфлікту і практичну діяльність органів виконавчої влади. Ігор Петренко, проаналізував потенційні ризики запуску роботи нового органу - Державного бюро розслідувань. "Процес реформування правоохоронних органів в Україні відображає системні політичні проблеми у країні, корупційні впливи та конфлікти різних груп впливу. ДБР потенційно міг би стати інструментом відновлення верховенства права та боротьби з корупцією, але для цього потребує справжньої незалежності та відповідних інструментів для своєї діяльності. Однак аналіз процесів навколо створення Бюро, зокрема процедура призначення його керівництва, свідчать про існування загрози перетворення ДБР у малоефективний правоохоронний орган, який перейме гірші традиції Генпрокуратури і перетвориться у засіб політичної та бізнесової конкуренції у руках вищого керівництва держави. Такий сценарій поглиблюватиме розчарування суспільства у реформах і матиме негативний вплив на демократичний та соціально-економічний розвиток країни. Тому громадянське суспільство, експертне середовище та іноземні партнери повинні активніше слідкувати за процесом створення цього органу і зробити все можливе для використання кращих міжнародних практик у процесі його формування", - зазначив експерт МЦПД. Економічна частина стосувалася можливого валютного прогнозу на 2018 рік. Зокрема, Єгор Киян, експерт з економічних питань наголосив на можливих майбутніх факторах впливу знецінення національної валюти. Оскільки останні місяці гривня продовжує втрачати свої позиції і демонструє доволі стрімке падіння: від початку року національна валюта вже втратила майже 3% своєї вартості відносно долара та 5% відносно євро. Такі темпи знецінення можуть призвести до того, що у найближчий період закладений у бюджет середньорічний курс 29,3 гривні за долар буде перевищений, особливо на фоні майбутніх виплат по зовнішньому боргу та ряду інших факторів. Це створює додаткові загрози розвитку економіки України і вимагає аналізу причин та перспектив такої ситуації. Відповідно, за умов позитивного сценарію, у гривні є всі шанси стабілізуватися після завершення закупки ресурсів імпортерами і укріпитися під час активізації експортної діяльності агросектору і металургійної промисловості до моменту проведення виплат по зовнішньому і внутрішньому боргах. За умов негативного сценарію сильнішого знецінення гривні, що вдарить по імпортозалежним галузям, результатом у довгостроковому періоді може стати її укріплення. Головним чином, вирішальним для забезпечення національної валюти в новому році є системне проведення реформ та дії уряду щодо лібералізації умов інвестиційної активності та надходження іноземної валюти. Необхідними умовами стануть також поліпшення стану зовнішньоторговельної діяльності та лобіювання інтересів експортерів в процесі виходу на зовнішні ринки, що, у свою чергу, зробить національну валюту більш забезпеченою, стимулюватиме внутрішнє виробництво разом із зменшенням частки тіньової економіки та покращенням привабливості країни для іноземних інвесторів.        

Внутрішня політика

Верховна Рада ухвалила законопроект про реінтеграцію Донбасу

18 січня Верховна Рада ухвалила у другому читанні і в цілому законопроект про реінтеграцію Донбасу. За відповідне рішення проголосували 280 нардепів. Закон фактично змінює статус Російської Федерації з країни-сусіда на країну-агресора. Документ визначає, що Російська Федерація є ініціатором збройної агресії проти України та окупантом частини української території. У самому тексті закону є дві згадки про Росію-агресора (у преамбулі і прикінцевих положеннях), а також одна згадка “держава-окупант” (у ст.7). Україна більше не проводить АТО, а вживає заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, стримування і відсічі російської збройної агресії. Терористичні організації ДНР та ЛНР тепер називатимуться “представниками окупаційних адміністрацій РФ”. Тепер українські в’язні в полоні ЛДНР та Росії називатимуться не заручниками, а військовополоненими. Межі окупації будуть визначатися президентом України за поданням Міністерства оборони і на основі пропозицій Генштабу ЗСУ. Зокрема, експерт МЦПД Ігор Петренко зазначає, що:  Згідно із законом, Україна не відповідатиме за дії окупантів на тимчасово окупованих територіях. Водночас українська влада збиратиме інформацію про всі порушення, які там здійснюються, аби потім притягти Росію до відповідальності. Проте у законопроекті не вказані ні період, ні умови заподіяння такої шкоди, ні територія, на якій це сталося, що може ускладнити доведення вини Росії в міжнародних судах. За фізичними та юридичними особами зберігається право власності на майно, у тому числі на нерухоме майно і землю на окупованій території, якщо вони здобули його у відповідності до чинного законодавства України. Україною визнаються лише документи, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи відповідно. Об’єднаний оперативний штаб ЗСУ буде головним органом, якому будуть підпорядковані сили ЗСУ, Нацполіції і всі, кого залучають до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, стримування і відсічі російської збройної агресії в Донецькій та Луганській областях. Командувача об’єднаних сил призначатиме Президент України. Фактично закон дає президенту особисто, без Верховної Ради, вирішувати, як використовувати ВСУ та інші військові формування. Передбачено, що Україна залишається відданою “курсу політико-дипломатичного врегулювання конфліктів на основі норм і принципів міжнародного права та Статуту Організації Об’єднаних Націй. У остаточній версії згідно з попередніми рішеннями прибрали згадку про мінські угоди. Командувач об’єднаних сил з урахуванням безпекової обстановки має право обмежувати в’їзд осіб на тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей та виїзд осіб із таких територій. Порядок в'їзду і виїзду осіб, а також переміщення товарів з/на окуповані території визначається Кабінетом Міністрів України. Під час відсічі збройній агресії Росії у зонах безпеки, прилеглих до району бойових дій, військовослужбовці, правоохоронці та особи, залучені до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, мають право: 1) застосовувати у разі крайньої необхідності зброю і спеціальні засоби до осіб, які вчинили або вчиняють правопорушення чи інші дії, що перешкоджають виконанню законних вимог осіб, які здійснюють заходи з оборони; 2) затримувати і доставляти вищезазначених осіб до органів Національної поліції України; 3) перевіряти у громадян і посадових осіб документи, що посвідчують особу, а у випадку відсутності документів – затримувати їх для встановлення особи; 4) здійснювати особистий огляд громадян, огляд їхніх речей, транспортних засобів та речей, які ними перевозяться; 5) тимчасово обмежувати або забороняти рух транспортних засобів і пішоходів на вулицях та дорогах, не допускати транспортні засоби, громадян на окремі ділянки місцевості та об'єкти, виводити громадян з окремих ділянок місцевості та об'єктів, відбуксировувати транспортні засоби; 6) входити (проникати) в житлові та інші приміщення, на земельні ділянки, що належать громадянам, для виконання заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на територію та в приміщення підприємств, установ і організацій, перевіряти транспортні засоби; 7) використовувати із службовою метою засоби зв’язку і транспортні засоби, у тому числі спеціальні, що належать громадянам (за їхньою згодою), підприємствам, установам та організаціям, крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав та міжнародних організацій. Такий перелік повноважень є безпрецедентним, оскільки виступають в силу при дуже неточно розписаних умовах і для дуже широкого кола осіб. Варто зазначити, що остаточного тексту даного закону ще не оприлюднено. В залі ВРУ були ухвалені певні правки з голосу, тому деякі положення можуть відрізнятись від тих, які були в опублікованому на сайті ВРУ проекті. Загалом попри проголошену мету закон не пропонує конкретних механізмів відновлення державного суверенітету над тимчасово окупованими територіями. Визнання РФ агресором є більш декларативним, ніж юридично-формальним. Він радше вирішує оперативні завдання (покращення системи управління та узаконення використання ЗСУ на території України без дозволу ВРУ), однак не містить ефективних механізмів досягнення цілей самого законопроекту, зокрема звільнення ОРДЛО та захист прав, свобод і законних інтересів осіб, які постраждали від збройного конфлікту. Багато положень законно є політичною маніпуляцією задля отримання електоральних дивідендів, ніж реальною спробою вирішити проблему. Крім того, прийняття закону з промовистою назвою не є панацеєю і не зможе саме по собі призвести до завершення конфлікту і реінтеграції окупованих територій. Для цього потрібний чіткий план, дорожня карта з описок кроків як політико-дипломатичного характеру так і соціально-гуманітарного.

Внутрішня політика

Вісник регіональної прозорості. Січень 2018

Випуск аналітично-інформаційного продукту Міжнародного центру перспективних досліджень – ​«Вісник регіональної прозорості», який розроблено в рамках реалізації проекту «Транспарентність, фінансове здоров’я та конкурентоспроможність місцевого самоврядування в Україні», що реалізується МЦПД та словацькою недержавною неприбутковою організацією INEKO за фінансової підтримки Посольства США в Україні.  У віснику ви зможете ознайомитися з напрацюваннями Проекту та його перебігом, а також з різноманітними матеріалами, присвяченими підвищенню прозорості, фінансової спроможності та конкурентоспроможності місцевих органів влади, а також питаннями, пов’язаними з висвітленням реформи децентралізації.  Над змістом працюють регіональні координатори МЦПД, зокрема у цьому випуску пропонуємо матеріали, що стосуються: Подробиці у віснику:  Здоров’я VS право: що обирає одеська влада?; Бюджет міста Хмельницького на 2018 рік в деталях; Фірма екс-депутата відремонтує дорогу в Черкасах за 30 мільйонів; Неефективні КП, або як «пиляти» бюджетні кошти; Деякі питання стосовно досягнення прозорості місцевого бюджету. Подробиці у віснику: /assets/uploads/images/images/eu/nl_08_01_18_1_.pdf