МЦПД оголошує початок реєстрації на тренінг "Технології виборчих кампаній – ключ до успіху на виборах"

Міжнародний Центр Перспективних Досліджень та визнані фахівці у сфері виборчих технологій проведуть тренінг для майбутніх кандидатів, керівників виборчих штабів, політконсультантів та всіх, хто прагне перемогти на виборах. Перевірені технології, таємниці політичної реклами, особливості формування команди, способи скорочення фінансових витрат на виборчу кампанію, ефективна передвиборча програма, способи взаємодії з різними категоріями виборців, протидія “чорному PR”, юридичні аспекти та інші нюанси підготовки і проведення передвиборчої боротьби з єдиною метою – успішна виборча кампанія. Тренери: • Кость Бондаренко – політолог, історик, кандидат політичних наук, голова Фонду "Українська політика"; • Валерій Гончарук – доцент кафедри політичних наук Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, керівник департаменту виборчих технологій Агенства моделювання ситуацій; • Кирило Куликов – український політик, Народний депутат України VI скликання. В межах тренінгу планується ґрунтовний розгляд питань: 1. Що потрібно знати про виборчі кампанії і чим вони відрізняються? 2. Ефективність застосування виборчих технологій. 3. Крок за кроком до перемоги на виборах. 4. “Чорні” технології (або “Чорний” PR): бруд на виборах чи ліки від буденності? 5. Безпека виборчих кампаній. 6. Історії успіху чинних народних депутатів. Окрім дводенного тренінгу та сертифікату, учасники отримають практичні матеріали для підготовки і проведення ефективної виборчої кампанії.  Час та дата проведення: 13 та 14 червня 2018 року 18:00 - 20:30 Місце проведення: м. Київ, вул. Інститутська, 17/5, офіс 15. Вартість участі складає 1500 гривень, для студентів діє знижка 30%. Для реєстрації та уточнення інших деталей просимо заповнити  форму за посиланням: https://goo.gl/forms/rg1kf7xPi6LQjGah1  У разі виникнення додаткових запитань, просимо звертатися за тел. (044) 253-44-82, (068) 831-94-69....

Вихід США з ядерної угоди з Іраном: мотиви та наслідки

Дональд Трамп все-таки скористався шансом зробити ситуацію на Близькому Сході ще більш заплутаною і розірвав ядерну угоду з Іраном. Важливість цього рішення головним чином полягає не стільки в підвищенні ризиків війни в регіоні, непередбачуваною динамікою цін на нафту або поглибленні розколу між Вашингтоном і його ключовими європейськими союзниками, скільки в подальшому руйнуванні інститутів безпеки в сучасному світі. На перший погляд, рішення американського президента не позбавлене підстав і логіки. Цілком можливо побудувати переконливу аргументацію на підтримку тієї тези, що ядерна угода з Іраном - так званий Спільний всеосяжний план дій - далека від досконалості. Цей документ був підписаний між Іраном і шістьма державами - США, Великобританією, Францією, Росією, Китаєм і Німеччиною; схвалений Радою безпеки ООН і передбачав обмеження іранської ядерної програми до рівня, на якому ядерну зброю буде недоступним, в обмін на зняття міжнародних санкцій і повернення Ірану в глобальну економіку. Дух документа відбивав світогляд адміністрації президента Обами, а також спільне бажання п'яти постійних членів РБ ООН і Німеччини нарешті зняти іранську проблему з порядку денного, де вона перебувала до цього як мінімум дванадцять років. У 2015 році в світі вистачало інших проблем, і обмін за принципом "ядерні військові можливості на зняття санкцій" здавався хорошою ідеєю. Іран вивів з ладу 70% своїх ядерних центрифуг, вивіз майже весь збагачений уран зі своєї території і відкрив доступ до всіх своїх об'єктів для МАГАТЕ. Трамп хотів більш надійних гарантій. На цьому будувалася його передвиборча риторика, де ядерна угода з Іраном - предмет особливої ​​гордості Обами - піддавалася гострій критиці. В основі цієї риторики лежить дуже спекулятивний момент: з однаковим успіхом можна доводити, що санкції (або їх відсутність) збільшують або зменшують шанси Ірану отримати ядерну зброю. Якщо санкції є, то режим, побоюючись за своє існування, платить будь-яку ціну за рятівний ядерний арсенал, як це зробила Північна Корея. Якщо санкцій немає, то в будь-який момент отримані додаткові економічні ресурси можна направити на доопрацювання ядерної зброї. Бажаючі посперечатися можуть вибирати будь-яку позицію в суперечці і обґрунтовувати її до нескінченності.  Якщо зараз Тегеран повернеться до військових розробок і завершить їх, всупереч американським санкціям, ми зможемо сказати, що поганим було рішення Трампа. У будь-якому випадку, у нас немає надійного способу гарантувати міцність без'ядерних намірів "порогових країн": і це важливий урок для Північної Кореї і всіх тих, хто всерйоз очікує її відмови від ядерного потенціалу. Багатосторонні режими санкцій підтримувати досить складно, і приклад з Іраном не тільки стане ілюстрацією до цієї тези, але й збільшить витрати на підтримку єдності з питання антиросійських санкцій. Проблема посилюється двома обставинами. По-перше, технології не можна «винайти назад» або забути. Ця особливість відіграє ключову роль з самого початку реалізації великої стратегії США, націленої на недопущення або максимальне уповільнення розширення кола ядерних держав.Цій стратегії  вже більш як 70 років, і те, що ядерні держави в сучасному світі можна перелічити на пальцях двох рук, можна вважати її дивовижним успіхом. Проте, час працює на користь розповсюдження ядерної зброї. А по-друге, випадків відмови від ядерної зброї в історії було вкрай мало для розробки надійних механізмів і алгоритмів. Добровільно від готового ядерного арсеналу відмовилася ПАР в кінці 1980-х-початку 1990-х. Україна, Білорусь і Казахстан вивезли ядерну зброю, яке знаходилося на їх території, але не контролювалося ними в повній мірі. Південноафриканський прецедент багато в чому залишається унікальним. Іранська операція пов'язана і з ядерною програмою Північної Кореї: схоже, ідеальним для США варіантом був би південноафриканський у виконанні обох держав. Вихід з угоди може бути кроком як в цьому напрямку, так і в протилежному. Очевидно, угода 2015 року давало недостатні гарантії, не кажучи вже про те, що ніяк не стосувалося розробки ракетних програм і в цілому поведінки Ірану в регіоні, на що і вказували прихильники виходу з нього у Вашингтоні. Але з іншого боку, вимагати від Ірану більшого було нереалістично. Що краще - угода, яка дає часткові гарантії і сильно залежить від доброї волі сторін або політика чистих силових розрахунків і тиску? Дональд Трамп вибрав другий варіант. Його можна за це критикувати. Але також варто пам'ятати, що ми живемо в світі, де за останні чотири роки домовленості значно знецінилися, довіру знизилося, а роль доступного силового потенціалу зросла. Трамп виходить з того, що ворогам не можна довіряти - або можна, але тільки в крайньому випадку. Барак Обама назвав це рішення помилкою. Події на Близькому Сході будуть розвиватися в бік загострення, і зрозуміти, яке рішення було б кращим - проявити більше або менше довіри до Ірану, - стане неможливо. Дилема американського рішення в тому, що воно, начебто, враховує ці зміни, але водночас посилює їх ефект. Після виходу з угоди довіри стане ще менше, а роль сили - ще більше. Для нас в цьому  є ще один, окремий урок. Він стосується режиму багатосторонніх санкцій. Розкол між позиціями Великобританії, Франції, Німеччини та США симптоматичний і стосується самої, що ні на є гарячою для нас теми: санкцій. Багатосторонні режими санкцій підтримувати досить складно, і приклад з Іраном не тільки стане ілюстрацією до цієї тези, але і "завдяки" зменшення взаємної довіри, збільшить витрати на підтримку трансатлантичної єдності з питання антиросійських санкцій. Так що для нас вихід Вашингтона з іранської угоди може мати несподівані наслідки.                                        Микола Капітоненко...

Ядерне роззброєння: українсько-корейські уроки

Україну та Північну Корею, дві настільки несхожі й далекі одна від одної країни, об’єднав контекст ядерного нерозповсюдження. Свого часу Україна зробила вагомий внесок у зміцнення цього режиму, відмовившись від ядерного потенціалу. Північна Корея, навпаки, послідовно цей режим підриває, на власному прикладі демонструючи всьому світу, якими можуть бути пов’язані із набуттям ядерної зброї можливості та ризики. Останніми тижнями, з огляду на риторику ядерного роззброєння, що лунає на Корейському півострові після саміту лідерів КНДР та Республіки Кореї, паралелі стали надто нав’язливими; а питання про те, чий вибір зрештою виявиться правильним, цікавить багатьох. За умовами так часто згадуваного останніми роками Будапештського меморандуму 1994 року, Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як без’ядерна держава, позбувшись у такий спосіб ядерного арсеналу, який залишився на її території після розпаду СРСР. На цьому складному й суперечливому шляху Україна, Білорусь і Казахстан не були першими: кількома роками раніше від ядерної зброї відмовилася Південно-Африканська республіка. На відміну від пострадянських республік, ПАР повною мірою контролювала свій невеличкий ядерний арсенал – з цієї причини саме вона може вважатися моделлю для майбутніх випадків ядерного роззброєння. В тому, щоб таких випадків було побільше, зацікавлені насамперед нинішні ядерні держави, але парадокс полягає в тому, що саме їх часто вважають джерелом загроз, які й підштовхують інші держави до ядерних намірів. Для України цей парадокс чотири роки тому перетворився із інтелектуальної загадки на ключову проблему зовнішньої політики. Стратегічні завдання, які стоять сьогодні перед керівництвом КНДР, суттєво відрізняються від тих, які намагалися розв’язати лідери української держави чверть століття тому. Принципово іншим є міжнародне середовище та ситуація у сфері міжнародної безпеки. Тим цікавіше порівнювати. Чи могла Україна отримати кращу, словами Дональда Трампа, угоду? І чи піде Північна Корея шляхом Південної Африки? Якими в цілому є початкові умови для серйозної розмови про ядерне роззброєння в сучасному світі? На початку 1990-х років у світі панував оптимізм та віра в майбутнє без конфліктів. Ядерна зброя на цьому тлі здавалася чи не реліктом минулої епохи, за допомогою якого неможливо розв’язати завдання майбутнього: прискорити економічний розвиток, змінити соціальну модель чи побудувати ефективну демократію. Членство в НАТО здавалося таким, що є у межах досяжності, рух у Європу – простим, а сусідство із Росією – добрим. Відмовлятися від ядерної зброї двадцять п’ять років тому було значно легше: угода полягала, як здавалося, в обміні непотрібного воєнного ресурсу на такі потрібні легітимність,підтримку Заходу та гроші. Північна Корея приймає свої рішення у інших умовах. Період романтичного сприйняття міжнародної безпеки закінчився достатньо давно, а події в Україні суттєво поглибили кризу світового порядку. Попит на жорстку силу раптом знову зріс, і ядерна зброя розглядається багатьма як «великий зрівнювач» воєнних можливостей різних за потенціалом держав. Схоже на те, що український досвід став у нагоді багатьом, в тому числі й КНДР. Ключовий його урок полягає в тому, що обмінювати ядерну зброю має сенс лише на надійні гарантії безпеки. Цим шляхом свого часу пішли цілий ряд держав, які технологічно здатні створити ядерну зброю, від Австралії до Японії, і від Швеції до Південної Кореї. Справа в тому, що для США нерозповсюдження ядерної зброї є пріоритетом зовнішньополітичної стратегії починаючи із 1940-х років. Санкції й превентивні військові удари виявилися менш ефективними інструментами, ніж розповсюдження гарантій безпеки: і за останні 70 років американські безпекові зобов’язання безпрецедентно розширилися, втілюючись як у багатосторонніх форматах, таких як НАТО або АНЗЮС, так і у двосторонніх угодах, таких як із Японією або Південною Кореєю. Майже завжди мотивом таких зобов’язань виступає прагнення США запобігти тому, щоб їхні союзники набули ядерних можливостей. Цей урок свого часу не було засвоєно Україною. Ядерну зброї не слід обмінювати на гроші чи будь-які інші ресурси, не пов’язані із сферою безпеки. І нехай Україна не контролювала ядерну зброю на власній території. Це послаблювало її позиції у переговорах з Вашингтоном, але не позбавляло можливості вимагати більшого. В умовах 1994 року цим міг бути договір про безпеку із США, який містив би зобов’язання захищати Україну, яких немає в Будапештському меморандумі. Сьогодні, в умовах кризи міжнародної безпеки та браку довіри, і такого договору недостатньо.                                                        Микола Капітоненко...

МЦПД розпочинає прийом заявок на участь у проекті «Інтеграція ВПО в місцеві громади. Навчальна програма в Німеччині»

Міжнародний центр перспективних досліджень у співпраці з Cultural Vistas (Німеччина) та за підтримки  Міністерства закордонних справ Німеччини розпочинає проект з підтримки українських активістів та експертів, які залучені до інтеграції внутрішньо переміщених осіб (ВПО) у місцеві громади в Україні.  З цією метою, 13 учасників з різних регіонів України, які будуть обрані на основі конкурсного відбору, відвідають шестиденний навчальний тренінг у м. Берлін та отримають змогу вдосконалити навички з стимулювання інтеграції ВПО у приймаючі громади. Починаючи з 2015 року, Німеччина активно випробовує різні ініціативи з покращення інтеграції мігрантів, багато з яких ґрунтуються на співпраці з місцевими або регіональними організаціями та відданості окремих громадян щодо адаптації переселенців до нових умов. У той же час, Німеччина зіштовхнулась з хвилею негативного сприйняття, що викликало виникнення багатьох непорозумінь та культурних стереотипів. До мінімізації наслідків таких тенденцій в Німеччині активно приєднались представники громадянського суспільства задля надання підтримки «новачкам в суспільстві» незалежно від регіону їхнього походження, політичних вподобань, релігії тощо. Саме з метою обміну досвідом в даному питанні МЦПД ініціює навчальну програму для українських колег.    Учасники програми отримають змогу ознайомитись з досвідом німецьких колег в питаннях подолання несприйняття, стереотипів, непорозумінь та розробити свої власні рішення щодо покращення інтеграції ВПО у відповідності до українського контексту. Крім того, навчальна програма передбачає вивчення німецької моделі возз'єднання 1990-1991 рр. та імплементацію рішень, які були направлені на об’єднання двох соціо-політичних культур (Східна та Західна Німеччина) тих часів. Термін проходження навчання в Німеччині: 24 - 29 вересня 2018 р. Після повернення до своїх громад в Україні учасники повинні будуть організувати заходи з залученням ВПО та представників приймаючих громад задля обговорення набутого досвіду та пошуку шляхів подолання викликів, з якими стикаються ВПО в Україні. Мова тренінгів: англійська, німецька. Синхронний переклад на українську забезпечується. Транспортні витрати, а також витрати на проживання покриваються організаторами програми. Для участі в проекті необхідно: - бути залученим до процесу інтеграції ВПО у місцеві громади; брати участь у проектах, спрямованих на покращення інтеграції ВПО; активно цікавитись та досліджувати дану тематику; прагнути покращити ситуацію з взаємодією ВПО та приймаючими громадами в Україні; - володіти англійською мовою на базовому розмовному рівні; - мати діючий біометричний закордонний паспорт. В іншому випадку – учасник матиме самостійно пройти процедуру отримання візи до Німеччини; - надіслати резюме та мотиваційний лист з обґрунтуванням Вашої зацікавленості у програмі та описом відповідного досвіду на адресу електронної пошти office@icps.com.ua Обмеження щодо участі в програмі: учасниками проекту не можуть бути державні службовці та представники місцевої влади Кінцевий термін подачі заявок: 4 червня 2018 р. У випадку виникнення питань, звертайтеся, будь ласка, за тел.: +38 044 253 52 29;  +38 068 194 94 04.  ...