Державне бюро розслідувань: новий етап боротьби

Створення Державного бюро розслідувань – нового правоохоронного органу з колосальними повноваженнями, – продовжує супроводжувати перманентні скандали починаючи від відбору керівника Бюро та його заступників і до відмови директора ДБР Романа Труби зовнішній конкурсній комісії у призначенні 27 осіб на керівні посади відомства. Ця боротьба буде посилюватись в контексті виборів, що створює обґрунтовані підозри щодо політичної гри між Банковою та різними групами Народного Фронту за контроль над Бюро. Лише активізація міжнародної уваги та громадянського суспільства може допомогти створити хоча б до певної міри прозору і підконтрольну суспільству правоохоронну інституцію. Наріжним каменем нової хвилі протистояння стала відмова директора ДБР Романа Труби конкурсній комісії у розгляді питання про призначення 27 осіб на керівні посади відомства. Своє рішення Труба аргументував тим, що частина кандидатів фігурує у журналістських розслідуваннях та кримінальних провадженнях, зокрема щодо державної зради, легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом. Також директор ДБР звинуватив зовнішню конкурсну комісію у неправомірному знищенні результатів поліграфу, які могли б дати йому можливість оцінити моральні, професійні та особисті якості рекомендованих комісією кандидатів і підписати наказ про їх призначення. З огляду на це Роман Труба повернув всі подання конкурсній комісії, перед цим заручившись експертизою законності своїх дій з боку Інституту Законодавства парламенту і Академії правових наук, які шляхом аналізу законодавства підтвердили правомірність його дій. Натомість конкурсна комісія вже на наступному засіданні прийняла рішення щодо повторного внесення на ім’я Труби звернення щодо призначення 27 кандидатів на керівні посади в ДБР і також звернення до профільного парламентського комітету з проханням проаналізувати законність дій і комісії, і самого директора ДБР у цій ситуації. Цікаво, що ще до рішення конкурсної комісії щодо рекомендації 27 осіб на керівні посади ДБР у ЗМІ було опубліковано список “фаворитів влади”, левова частка яких опинилась у фінальному списку. Більшість з них журналісти та експерти назвали ставлениками глави МВД Арсена Авакова і заступника керівника Національної поліції України Ігоря Купранця. Така ситуація викликала негативну реакцію у середовищі антикорупційних громадських організацій і Ради Громадського контролю при ДБР. Так, антикорупційні активісти привітали рішення Труби щодо відхилення цих кандидатур назвавши його сильним кроком, який дає шанс на вірогідну незалежність ДБР від влади. В той же час перший заступник директора Держбюро Ольга Варченко заявила, що дії її керівника є незаконними, адже ДБР є колегіальним органом і рішення відповідно повинні прийматись спільно директором і заступниками. Вона зазначила, що до половини претендентів претензій взагалі не було і їх треба було призначати. Крім того, відповідно до закону комісія не має права нікому передавати особисті дані конкурсантів, а дані поліграфу загалом не є підставою для відмови кандидату в призначенні. Тобто причина з поліграфом стала лише формальним приводом не призначати обраних комісією кандидатів, а головний мотив варто шукати в іншому. Підводна частина айсбергу Для того щоб зрозуміти сьогоднішню ситуацію варто загадати декілька важливих моментів, про які ми писали в попередніх випусках IU. По-перше, обрання директора ДБР, його першого заступника та заступника тривало 1,5 роки. Конкурсну комісію створювали за принципом: по три особи від президента, уряду та парламенту. По суті, до комісії увійшли тільки представники політичних сил – 5 від БПП та 4 від НФ. По-друге, створення і процедура обрання керівництва ДБР свідчить про наявність запланованої схеми забезпечення зовнішнього управління даним органом шляхом призначення слабкого керівника – представника однієї політичної сили (за інформацією ЗМІ – НФ), а першого заступника та заступника іншої – БПП. Зрештою БПП та НФ досягли домовленостей щодо директора, яким за рекомендацією секретаря РНБО Олександра Турчинова став Роман Труба. Заступниками Труби було “обрано” Ольгу Варченко (перший заступник) та Олександра Буряка (заступник), які до цього працювали у прокуратурі Києва. При чому довгий час створення ДБР було завислим в повітрі питанням і рух з призначенням керівництва цим органом відбувся після активізації роботи нових антикорупційних органів, адже Бюро може стати хорошим інструментом боротьби проти “занадто самостійного” НАБУ маючи право розслідувати злочини вчинені керівництвом як цим органом, так і САП. Тож нинішня ситуація стала продовженням боротьби Банкової і різних груп “Народного фронту” за вплив на ДБР. Складається враження, що в окресленому конфлікту Труба відстоює інтереси секретаря РНБО Олександра Турчинова і народного депутата від НФ Сергія Пашинського, ставленики яких на етапі конкурсного відбору були відсіяні, натомість перемогу отримали кандидатури погоджені між Банковою та главою МВС Арсеном Аваковим. Результатом такої ситуації неодмінно стане затягування початку роботи ДБР, яке вже з вересня перенесли на жовтень. Загалом така ситуація грає на руку керівникам ГПУ та МВС, які до створення Бюро зберігають значні повноваження в своїх руках. Не виключено, що влада взагалі вирішила заблокувати процедуру запуску роботи ДБР, адже на сьогодні вже вдалося знайти спільну мову з керівниками НАБУ і САП. Свідченням чого є “таємні” зустрічі між Артемом Ситником і президентом Петром Порошенко, та підігрівання з боку Арсена Авакова та НФ керівнику САП Назару Холодницькому, зокрема під час розгляду його справи у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів. Хоча сам Труба налаштований оптимістично і планує запуск роботи ДБР на жовтень місяць. Для цього він вирішив призначити своїм наказом заступників територіальних підрозділів та виконуючих обов’язки керівників підрозділів центрального апарату, які, мовляв, і допоможуть запустити роботу Бюро. Внутрішня конкурсна комісія №2 визначила 14 переможців конкурсу на посади заступників директорів територіальних управлінь ДБР. Станом на 5 вересня Труба призначив на посади п’ять заступників директорів територіальних управлінь ДБР. Але для запуску роботи цього недостатньо, адже наказ про прийняття на роботу 150 слідчих так і не підписаний, а тому розслідувати злочини фактично немає кому. Крім того, одноособове призначення Трубою заступників керівників і виконуючих обов’язків керівників центрального апарату сумнівне з точки зору закону, який передбачає, що такі дії він повинен вчиняти спільно зі своїми заступниками. Роман Труба сподівається, що у вересні Верховна Рада розгляне законопроект, який частково вирішує питання призначення кандидатів на керівні посади і участь у цьому директора ДБР. Але з огляду на сьогоднішні політичні розклади й зіткнення інтересів основних парламентських гравців у здобутті контролю над ДБР цей законопроект практично немає шансів не лише на прийняття, а й на включення у порядок денний. Таким чином, варто очікувати продовження торгів між головними політичними гравцями, результат яких і визначить долю запуску роботи ДБР. Вірогідним є політичний консенсус щодо максимального затягування роботи даного відомства. Міжнародній спільноті та громадянському суспільству варто більш активно включитись у процес моніторингу ситуації з формуванням “українського ФБР”, адже перетворення даного органу в черговий інститут політичної конкуренції може перекреслити всі попередні здобутки як реформування правоохоронних органів, так і боротьби з корупцією.    ...

«Великий договір» між Україною та Росією: чи настав час припинити дію?

Україна збирається припинити дію епохального договору з Росією, підписану більш ніж двадцять років тому, застосувавши положення Статті 40. Відправлення повідомлення про  непролонгацію за  шість  місяців  до  закінчення чергового десятирічного періоду призведе до припинення дії Договору - і це план Президента України. З нашої точки зору такий крок послабить міжнародну позицію України, у тому числі відносно Росії. Договір є правовим інструментом для утримання Росії: незважаючи на те, що Москва порушила Договір шляхом анексії Криму, подальша ескалація стала більш ризикованою та дорогою, оскільки цей договір був дійсним. Більше того, цей основний документ згадується в численних судових процесах, які Україна висуває проти Росії на міжнародному рівні. Нарешті, що не менш важливо, Договір став інструментом для України, щоб виразити свої слабкі місця у протистоянні з набагато сильнішим суперником. У асиметричних конфліктах слабкі сторони потребують обов'язкових норм і угод, навіть якщо вони порушуються; тоді як сильні сторони хочуть позбутися них. Врешті-решт, крок України щодо розірвання Договору може в кінцевому підсумку зіграти на руку Росії. Вступ Договір про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Російською Федерацією включає 41 статтю. Слово «співробітництво» використовується найчастіше, 35 разів. У 1997 році це був безумовно договір про співпрацю практично у всьому. Ті дні минули. Сторони Договору скоріше борються, ніж співпрацюють. Росія анексувала Крим та підтримала сепаратистів у Донбасі. Військові дії з різним ступенем інтенсивності ведуться у сфері економіки, торгівлі, енергетики, інформації та ряді інших сфер. Але Договір все ж залишається чинним. Згідно Статті 40, дія Договору автоматично  продовжується  на  наступні десятирічні періоди,  якщо жодна з Договірних Сторін не заявить  іншій Договірній  Стороні  про  своє бажання припинити його дію не менше ніж за  шість  місяців  до закінчення чергового десятирічного періоду. Кінцевий термін для України - це останній день вересня. На нещодавній зустрічі з послами президент Порошенко вимагав від Міністерства закордонних справ підготувати документи, щоб повідомити російську сторону, про те, що Україна хоче припинити дію Договору. Це буде простий юридичний крок з можливими величезними політичними наслідками. В Україні питання про можливе припинення дії Договору обговорювалось багато разів. Плюси і мінуси на сьогодні досить добре відомі. Але зараз інша ситуація: тепер потрібно прийняти рішення щодо продовження або припинення. Зараз немає місця для подальшої невизначеності. Крім того, через кілька місяців відбудуться вибори президента. Це додає особливий присмак до будь-яких зовнішньополітичних кроків, особливо якщо мова йде про справу з Росією. Україна, здається, не має довгострокової російської стратегії, натомість політики мають свої виборчі стратегії. Позиція майбутнього Договору, яка вже стала символом гібридності двосторонніх відносин, може бути потужним механізмом у виборчих перегонах 2019 року. Окрім політичних спекуляцій, Договір є частиною ширшої фундаментальної проблеми: знайти найкращий спосіб впоратися з Росією. Взагалі, це непроста проблема. Стратегічна асиметрія, високий рівень взаємозалежності та відсутність довіри є основними ознаками, які слід враховувати при майбутній розробці двосторонніх угод. Що такого важливого у «Великому договорі»? У 1997 році світ відрізнявся від того, яким він є сьогодні. Тим більше, говорячи про Східну Європу та регіональні механізми забезпечення безпеки. Двадцять років тому здавалося, що колишні радянські республіки, хоча й переживають складний період перетворення і іноді страждають від внутрішніх конфліктів, зможуть зберегти міжнародний мир. Порядок денний регіональної безпеки ще не включав в себе наміри Росії відновити панування на пострадянському просторі. Навіть відносини Росії з Заходом ще не погіршились - це відбудеться незабаром. На двосторонній основі Україна та Росія найбільше стурбовані поділом Чорноморського флоту та статусом Чорноморського флоту Росії в українському Севастополі. Для врегулювання найбільш гострих питань потрібна була домовленість, яка,  як вважалося, послугувала б основою для дружби, співпраці та партнерства. Двадцять років тому частка Росії в зовнішній торгівлі України становила близько 38,5%[1], порівняно з поточним 25%[2]. Ці дві країни були об'єднані економічними зв'язками, спільними підприємствами, транзитними та соціальними взаємодіями. Потенціал для подальшої співпраці здавався величезним, і Договір мав намір його посилити. Договір в основному стосується співпраці - від військових до освітніх питань. Він охоплює важливі проблеми громадянства, мови, економічного співробітництва, які були однаково важливі як в 1997 році так і після. Але найважливіше те, що він визначає механізм врегулювання спорів, встановлює регулярні зустрічі міністрів закордонних справ, спільні комісії та інші інструменти для постійного та активного двостороннього діалогу. Він також окреслює стратегічне партнерство між двома країнами з метою подальшого зміцнення. Частина Договору, яка визначає загальні принципи двосторонніх відносин (статті 2-7), містить дух угоди[3].Це пов'язано з тим, що цей договір покликаний бути «великим». Він про те, щоб бути гарними, надійними та передбачуваними сусідами, котрі поважають суверенітет та кордони один одного та вирішують будь-які конфліктні питання шляхом переговорів, мирно. До певної міри Договір містив модель для пострадянського простору про те, як можна встановити відносини з Росією. Договір став основою. Він був закладений в основу ряду інших двосторонніх документів, серед яких найбільш важливими є Угода про Чорноморський флот 1997 року, Договір про Російсько-Український державний кордон 2003 року та так звані Харківські угоди 2010 року. В цілому, до 2014 р. між Україною та Росією було підписано 451 міждержавних договори. Багато які з них, звичайно, були підписані до «Великого договору». Більше сорока з них вже були припинені або призупинені в результаті анексії Криму Росією з в 2014 році. Але «Великий договір» все ще залишається дійсним. Чому договір повинен або не повинен бути припинений? Договір є дійсним, хоча спроби його припинити вже були прийняті раніше. Ще в 2014 році український парламент обговорював закон, який мав на меті денонсувати Договір, але не підтримав його. Більш широкий підхід, спрямований на розрив дипломатичних відносин з Росією та запровадження візового режиму для громадян Росії, які відвідують Україну, також був досить популярним серед українських політиків та експертів. Раніше цього року Президент закликав призупинити виконання окремих частин Договору. Коли мова йде про обговорення подальших кроків України стосовно Договору або, загалом, стосовно Росії, завжди існує емоційна сторона в тісному взаємозв'язку з політичними міркуваннями. Наявність дійсного договору про співпрацю, дружбу та партнерство, називається «стратегічним» у Статті 1 Договору, - це, безумовно, своєрідна шизофренія в умовах сучасних геополітичних обставин. Дух документу повністю зруйновано, він вже не відображає жодного реального порядку денного двосторонніх відносин між Україною та Росією. З іншого боку, цей документ багато в чому відображає те, що Україна хоче колись мати у відносинах з Росією: повагу до суверенітету та територіальної цілісності, утримання від застосування або загрози силою чи мирні способи врегулювання спорів. Це є основою довіри та добросусідства. І якщо Україна коли-небудь матиме новий договір з Росією, то він, безумовно, міститиме всі ці принципи. Традиційний аргумент проти припинення дії Договору призведе до можливого послаблення позиції України в міжнародних судах. Однак, з юридичної точки зору, той факт, що Договір порушено, не залежить від того, чи було його припинено, чи ні. Росія несе відповідальність в будь-якому випадку. З цієї точки зору досить незрозуміло, що мав на увазі президент Порошенко, коли він зазначив, що Україна є «достатньо підготовленою і юридично захищеною до наступного кроку – припинення дії Договору… який з вини Москви вже давно став анахронізмом.»[4] Україна була однаково готова до цього кроку протягом останніх чотирьох років. Однак це ніколи не було легким вибором. Як правило, припинення дії Договору послаблює юридичні обмеження на подальші агресивні дії Росії. З іншого боку, шляхом анексії Криму з України та підтримки сепаратистів на Донбасі, Кремль продемонстрував, що прояви жорсткої влади набагато важливіші для Росії, ніж будь-які юридичні зобов'язання. Порушено не лише «Великий договір» з Україною, а й принципи міжнародного права. І це не схоже на те, що якщо Росія вирішить, що подальша ескалація відповідає її інтересам, договір її зупинить. Але цей договір також важливий ще в одному сенсі. Україна є слабкішою стороною тривалого асиметричного конфлікту. Слабкіші сторони, як правило, в кращому становищі, коли більш сильна сторона обмежена нормами, угодами та багатосторонніми зобов'язаннями. Іншими словами, відсутність рамкової угоди з Росією може більше завдати шкоди Україні. Іншими словами, такий політичний піар-хід може послабити міжнародне становище України у порівнянні з Росією. Приведення правової основи двосторонніх відносин у відповідність політичній дійсності звичайно є необхідним і неминучим. «Великий договір» не виправдав очікувань і, безумовно, серед інших важливих міжнародних норм, порушених Росією. Кінцевий термін пролонгації на наступні 10 років може стати правильним моментом припинення дії Договору. Проте необхідно провести екстенсивний аналіз, щоб визначити, як припинення дії Договору вплине на весь комплекс двосторонніх українсько-російських угод. Висновок Агресивна політика Росії щодо України підірвала всі цінності, які поклали початок двостороннім відносинам і тим самим зробили Договір застарілим. Проте, на сьогоднішній день існують серйозні підстави для того, щоб Україна не поспішала і не припиняла дію Договору. Порушений Договір було передано в міжнародні суди і це поставило додаткові дипломатичні та політичні витрати на Росію. Порушивши основні положення, він все ще є інструментом, який забезпечує захист деяких українських інтересів у відносинах з Росією. Але сьогодні - через часові рамки Договору та наближення українських виборів - компромісні рішення мають мало шансів на розробку. Риторика щодо відмови від деяких положень Договору, таких популярних кілька місяців тому, більше не застосовується. Припинення дії Договору, а також озвучені конституційні зміни щодо прагнень України щодо членства в НАТО та ЄС повинні правильно взаємодіяти а не допомагати досягти результатів виборів наступного року. Прості рішення не будуть працювати в такій складній ситуації. Україна повинна готуватися до більш непередбачених та ризикованих відносин з Росією після припинення Договору. [1] http://www.ukrexport.gov.ua/ukr/tovaroobig_z_ukr/rus/2631.html [2] http://countries.bridgat.com/Ukraine_Trade_Partners.html [3] Treaty on Friendship, Cooperation, and Partnership between Ukraine and the Russian Federation // http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/643_006 [4] Президент: Ми готові до припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Росією // https://www.president.gov.ua/news/prezident-mi-gotovi-do-pripinennya-diyi-dogovoru-pro-druzhbu-49254                                                                                            Микола Капітоненко, експерт МЦПД...

Старт нового політичного сезону - дипломатичний брифінг МЦПД

Міжнародний центр перспективних досліджень розпочав новий сезон проведення брифінгів для дипломатичного корпусу. Зокрема, головний радник Василь Філіпчук окреслив можливі виклики політичного сезону, який вже стартував, а також яких сценаріїв варто очікувати від передвиборчих перегонів. Частина "Державних рішень" була присвячена денонсації «Великого договору» між Україною та Росією. Микола Капітоненко, проаналізувавши всі аспекти, зазначив, що у 1997 році світ відрізнявся від того, яким він є сьогодні. Тим більше, говорячи про Східну Європу та регіональні механізми забезпечення безпеки. Двадцять років тому здавалося, що колишні радянські республіки, хоча й переживають складний період перетворення і іноді страждають від внутрішніх конфліктів, зможуть зберегти міжнародний мир. Проте, на сьогодні існують серйозні підстави для того, щоб Україна не поспішала і не припиняла дію Договору .Порушивши основні положення, він все ще є інструментом, який забезпечує захист деяких українських інтересів у відносинах з Росією. Але сьогодні - через часові рамки Договору та наближення українських виборів - компромісні рішення мають мало шансів на розробку. Риторика щодо відмови від деяких положень Договору, таких популярних кілька місяців тому, більше не застосовується. Припинення дії Договору, а також озвучені конституційні зміни щодо прагнень України щодо членства в НАТО та ЄС повинні правильно взаємодіяти, а не допомагати досягти результатів виборів наступного року. Прості рішення не будуть працювати в такій складній ситуації. Україна повинна готуватися до більш непередбачених та ризикованих відносин з Росією після припинення Договору" - підкреслив Капітоненко. Експерт з економічних питань, Єгор Киян презентував надзвичайно актуальну останнім часом тему щодо еміграції, а також основним міграційним трендам. Важливо відзначити, подібне явище стало наслідком внутрішніх труднощів у країні та браку віри у покращення економічних перспектив. До того ж, українські мігранти впливають й на сусідні країни, через що можуть виникнути асиметрії на їх ринках праці та мати місце інші негативні наслідки. Тому виникає необхідність оцінити масштаби міграції української робочої сили та перспективи такого процесу як для України, так і для «приймаючих» країн. Згідно з останньою інформацією від Держстату за 2015-2017 роки, кількість трудових мігрантів досягла кількості 1,303 млн. чоловік. Частка трудових мігрантів в загальній чисельності населення - 4,5%. У порівнянні з 2010-2012 роками цей показник збільшився на майже на 10%. Основні країни по «імпорту» нашої робочої сили є Польща (38,9%), Російська Федерація (26,3%), Італія (11,3%), Чеська Республіка (9,4%). Зважаючи на зростаючу кількість українських мігрантів та на можливість посилення негативних наслідків не тільки для України, але й для приймаючих країн, слід звернути увагу на наступне: • Ідея підписання двосторонніх угод про працю та мігрантів має великий потенціал, беручи до уваги диверсифікацію можливостей та досвід. Крім того, це, ймовірно, зменшить кількість "неконтрольованої" міграції і таким чином, країни будуть "готові" до змін на ринку праці та потоків робочої сили. • В сучасних умовах, враховуючи основні статті витрат бюджету України, ринок праці та його підтримка залишаються без уваги. Тому необхідна чітка стратегія держави, в т.ч. і щодо стимулювання та підтримки економічно активного населення, створення цільових програм розвитку країни, бізнесу, забезпечення спеціалістів та підготовки необхідних кадрів. • Орієнтація на продукцію з більшою доданою вартістю, подальше забезпечення економічного зростання та стимулювання підвищення заробітної плати згідно темпів економічного зростання, збільшенням частки праці у вартості продукції, подальше впровадження практик корпоративної соціальної відповідальності, забезпечення «білих» заробітних плат, соціальних пакетів, перекваліфікації тощо. Ігор Петренко, у своїй доповіді, щодо початку роботи Державного бюро розслідувань, зауважив, що створення ДБР – нового правоохоронного органу з колосальними повноваженнями, – продовжує супроводжувати перманентні скандали починаючи від відбору керівника Бюро та його заступників і до відмови директора ДБР Романа Труби зовнішній конкурсній комісії у призначенні 27 осіб на керівні посади відомства. Ця боротьба буде посилюватись в контексті виборів, що створює обґрунтовані підозри щодо політичної гри....

Місія МВФ в Україні: чи вдасться досягти компромісу?

 У кінці серпня на сайті Міністерства фінансів з'явилося два повідомлення. В одному із них зазначалося, що в період з 6 по 19 вересня в Україну прибуде місія МВФ "для обговорення останніх економічних подій, економічної політики та подальших кроків". Інше - що відомство провело приватне розміщення короткострокових облігацій зовнішньої державної позики з терміном погашення у 2019 році на $ 725 млн.  "Найчастіше приватні розміщення здійснюють при проблемах з державними фінансами: назріваючих дефіцити бюджетів, асиметрій і т. д.", - пояснює Єгор Киян, експерт з економічних питань Міжнародного центру перспективних досліджень. Він зазначає, що влада може вдаватися до подібних розміщень і в разі бурхливого розвитку економіки, коли одночасно запускається велика кількість проектів і під них не вистачає коштів. Однак це не про Україну. Економіка нашої країни відповідно до прогнозів за підсумками 2018 року зросте на 3-3,5%. Сам по собі цей показник виглядає не так вже й погано. Але з огляду на глибину кризи, проривом цей темп зростання не назвеш. Деталі у статті видання Фокус: https://focus.ua/economics/406141/...

Контроль державних фінансів: МЦПД шукає регіональних антикорупційних активістів

Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД) запрошує до співпраці активістів, представників громадських організацій зацікавлених у проведенні антикорупційних розслідувань в рамках проекту «Громадський контроль за використанням державних фінансів на місцевому рівні» за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні. Метою проекту є стимулювання участі громадян у процесі контролю за використанням державних фінансів на регіональному рівні. Розслідування будуть проводитись у таких областях: Дніпропетровська, Житомирська, Закарпатська, Київська, Кіровоградська, Львівська, Одеська, Сумська, Харківська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька. Вимоги до регіональних партнерів: - Досвід у проведенні антикорупційних розслідувань; - Налагодження співпраці з органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями та ЗМІ; - Підготовка ґрунтовного розслідування щодо зловживань у сфері державних фінансів; - Організація публічних заходів в рамках проекту (прес-конференції, круглі столи); - Поширення знань та інформації про перебіг та заходи проекту. Зі свого боку гарантуємо необхідне додаткове навчання та достойну оплату праці. Для участі у проекті просимо Вас надсилати мотиваційний лист та резюме на електронну адресу press@icps.com.ua до 15 вересня....