ЗМI про МЦПД

Регіональний вимір прозорості муніципалітетів в Україні

15.03.2017
img1
Прес-служба МЦПД

Чи відкрито працює місцева влада в містах України? Наскільки охоче вона відповідає на запити громадян? Чи прозоро освоює бюджет? В студії Громадського радіо експерти МЦПД Ангела Бочі, Вероніка Харук та Василь Поворозник представили результати дослідження в рамках проекту "Прозорі, фінансово здорові та конкурентоздатні муніципалітети в Україні".

Вікторія Єрмолаєва: Що лягло в основу ваших досліджень?

Ангела Бочі: Це величезний проект, який ми вже здійснюємо півтора року. Основним його завданням було показати, наскільки фінансово здорові, конкурентоспроможні і прозорі наші регіони та міста.

В рамках нашого проекту за підтримки словацького уряду було побудовано три рейтинги.

Перший — рейтинг фінансового здоров’я регіонів та регіональних центрів Україні.

Другий — рейтинг відкритості 50-ти найбільших міст України.

Третій — рейтинг конкурентоспроможності регіонів за методологією doing business.

Вікторія Єрмолаєва: Чи є один абсолютний переможець?

Ангела Бочі: В кожному рейтингу свій переможець. Все залежить від критеріїв кожного рейтингу.

Сергій Стуканов: Що таке фінансово здорова громада?

Ангела Бочі: Ми опрацьовували близько 50 тисяч різних показників, враховували, наскільки громада може за рахунок власних податків покривати поточні видатки, наскільки вона залежить від дотацій та субсидій з центрального бюджету, наскільки є здатність покривати борг регіону. Тобто це ряд критеріїв, їх близько 20-ти і відповідно до них ми відбудовували рейтинг.

Найбільш фінансово здорове місто — це Одеса, найбільш фінансово здорова область — Запорізька.

В антирейтингу — Луцьк серед міст, серед областей — Рівненська область.

Міста Донецьк і Луганськ не визначалися, у зв’язку з їхнім статусом.

Рейтинг був побудований за останні п’ять років. Якщо порівнювати цей рік з попереднім, то можна сказати, що ситуація з фінансовим здоров’ям значно покращилась. Однією з причин цього є старт фіскальної та бюджетної децентралізації.

Вікторія Єромолаєва: За вашим рейтингом, перше місто займає Одеса, друге — Полтава, третє — Дніпро, четверте — Миколаїв і п’яте — Рівне. Розкажіть про прозорість 50-ти міст України.

Вероніка Харук: Цей рейтинг є частиною трьох компонентів нашого проекту. Основною нашою метою було підвищення прозорості роботи міських рад. Яким чином? Ми розробили рекомендації щодо прозорості та будемо сприяти їх просуванню. Також ми здійснили моніторинг прозорості міських рад 50-ти найбільших міст України. Цей рейтинг є повністю відкритим, на нашому сайті http://transparency.icps.com.ua/ можна подивитися відповідь по кожній міській раді.

Сергій Стуканов: Як ви збирали інформацію?

Вероніка Харук: У нас було три джерела отримання інформації. Це був опитувальник, який був складений МЦПД і направлений до 50-ти міських рад. Кожен опитувальник містив 23 питання, які були складані таким чином, щоб ми могли документально отримувати підтвердження інформації, яку нам надали міські ради.

Також ми направляли неофіційні запити через третю особу, як ми називаємо його — «запит таємного клієнта» для того, щоб подивитися реакцію міських рад на запити від пересічних громадян.

І ще ми аналізували інформацію у відкритому доступі на офіційних веб-сайтах міських рад.

Отже, на першому місці по відкритості стоїть місто Суми, потім іде Вінниця та Львів. Міста, який мають найменший результат, це Новомосковськ, Ізмаїл та Бровари.

Однак хочу зазначити, що за результатами нашого дослідження, найкращий результат складає лише 64%, тобто навіть найкращим містам є над чим працювати.

Вікторія Єрмолаєва: Є стереотип, що в Києві найкраще життя, а в жодному рейтингу серед переможців його немає. Чому?

Вероніка Харук: Щодо прозорості Київ знаходиться в середині рейтингу. Я вважаю, що це повзано з тим, що Київ публікує багато інформації у відкритому доступі для громадян, однак ця інформація є розпорошеною по різних веб-сайтах. Було б дуже зручно, щоб громадянин міг зайти на офіційний сайт міської ради, якому можна довіряти, і знайти всю потрібну йому інформацію. А наразі на офіційному веб-сайті Києві не було потрібної інформації.

 

Публікації за пріоритетом «ЗМI про МЦПД»
ЗМI про МЦПД

НАТО 70 років: чому зараз Україна далі від Альянсу, ніж будь-коли

Повільно і болісно, ціною великих втрат і ризиків, ідея вступу до НАТО перетворюється з інструменту торгу та маніпуляції в імператив зовнішньої політики України. Іронія долі в тому, що, нарешті почавши ставитися до Альянсу серйозно, Україна зіткнулася з найскладнішими перешкодами на шляху до членства в ньому за всю свою історію. Таку думку висловив "Апострофу" асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко. Фраза про те, що ми наближаємося до вступу до НАТО - це в кращому випадку просто симпатичний мовний зворот, а в гіршому - міф. Близькість до членства в Альянсі неможливо виміряти. Рішення приймається всіма країнами-членами, на нього впливають тисячі чинників, більшість з яких перебувають далеко за межами сфери відповідальності держави, яка хоче стати його членом. Можна приймати скільки завгодно поправок у власну конституцію, проводити заміри громадської думки і навіть референдуми - стати ближче до членства в НАТО це не допоможе. До НАТО ми вступимо тільки тоді, коли цього будуть хотіти всі нинішні члени Альянсу або ж сильно будуть хотіти всі його "важковаговики". При цьому ніякої односпрямованої траєкторії цього руху немає: можна збільшити свої шанси, використовуючи міжнародний контекст або майстерну дипломатію, але не можна бути впевненим у тому, що вони знову не зменшаться в результаті виборів у кожній із країн, виникнення нових регіональних конфліктів або інших подій міжнародного життя. Скажімо, за останні п'ять років, залишаючись дуже далеко від перспективи членства, ми, тим не менш, кілька разів ставали трохи ближче і трохи далі від неї. Така ж траєкторія продовжиться і в майбутньому. Найбільш далеко від членства в НАТО ми опиняємося зовсім не тоді, коли різні політичні сили висловлюють протилежні думки з цього питання - це нормальна демократична практика. Від НАТО нас віддаляє щось зовсім інше, а саме - наша слабкість, високі ризики і відсутність демократії. Вимогу про демократію зафіксовано у Вашингтонському договорі - так що йому теж виповнюється 70 років. Вона важлива, тому що демократії можуть довіряти одна одній. Ми традиційно недооцінюємо значимість цього критерію, вважаючи його формальністю - одна з фундаментальних помилок нашої зовнішньої політики. Що стосується слабкості, то під нею в більшості випадків у сучасному світі доцільно мати на увазі бідність. Ми залишаємося бідними, а у відносному вимірі - стаємо навіть біднішими. З цієї простої причини наша цінність як союзника вище не стає. Ми думаємо, що стає - і навіть переконуємо в цьому партнерів - тому що ми стримуємо агресію Росії. Але навіть ті в Альянсі, хто вірять в бажання Кремля захопити пару країн у Східній Європі, будуть вважати, що в такій ситуації вигідніше обмежено підтримувати Україну і переймати її досвід без того, щоб поширювати на неї гарантії безпеки. З такими ж міркуваннями пов'язані й додаткові ризики, що створює для нас конфлікт із Росією, як би його не називали. Він не підвищує, а знижує наші шанси. Майже ніхто в НАТО не захоче ризикувати війною з Росією для захисту України. Поки така війна залишається цілком реальною перспективою, відповідальні політики в Європі не будуть хотіти членства України в Альянсі і вирішувати дилему: вступати у війну з Росією чи розвалити те, що 70 років було найефективнішою коаліцією в історії. Згідно з цими стратегічними міркуваннями, а зовсім не в результаті фокусів "руки Кремля", ми сьогодні далі від членства в НАТО - якщо вимірювати відстань в кількості країн, готових дати нам, скажімо, ПДЧ – ніж були на сумнозвісному саміті в Бухаресті 2008 року. Ми, як і раніше, сприймаємо НАТО в дусі холодної війни. Фраза Гастінгса Ісмея, першого генерального секретаря НАТО про keep the Russians out, the Americans in, and the Germans down ("не пускати росіян, забезпечувати присутність американців і стримувати німців") залишається популярною на українських просторах і при спробах зрозуміти логіку і функції Альянсу сьогодні. Хоча часи значно змінилися. Не вловивши цих змін, ми свого часу не змогли ув'язати відмову від ядерної зброї з питанням вступу до НАТО - або, як мінімум, великим кроком на цьому шляху. Якби Україна була сильною демократичною державою, то послідовність дій була б протилежною: спочатку б нам дали зрозуміти, що чекають в Альянсі, а потім українські політичні партії сперечалися б між собою про те, чи варто подавати заявку про членство. Долучитися до ювілеїв європейської безпеки нам вдасться, тільки змінивши себе. Николай Капитоненко, експерт МЦПД, спеціально для "Апострофа"

05.04.2019