У Брюсселі 9 липня відбувся 20-й саміт Україна - ЄС. Чим зараз, двадцять один рік опісля першого аналогічного заходу, є Україна для Євросоюзу та чого вдалося й не вдалося досягнути за всі ці роки непростих відносин?
ЄС для України
Двадцять років тому для України Євросоюз був насамперед механізмом пришвидшення внутрішніх реформ. У другій половині 1990-х, коли розрив у швидкості змін між Україною та її західними сусідами ставав все більш вражаючим, відповідь на питання, чому ми відстаємо, була очевидною: тому що вони стали членами процесу розширення ЄС, а ми – ні. Два головних фактори – політичний стимул у вигляді перспективи вступу і фінансово-інституційний у вигляді передвступної допомоги – зіграли потужну роль у реформах настільки різних країн, як Естонія чи Румунія, і стали локомотивом їхнього політичного і економічного розвитку. Хіба ми гірші? Якщо їх взяли в євроекспрес, то чому нам не можна? Геополітичні чи внутрішньоєвропейські аргументи тоді просто не сприймалися. На континенті панував євроромантизм, Росія була у глибокій внутрішній кризі, а в Україні головним завданням сприймався запуск реформ, які би дозволили відновити добробут та гарантувати демократичні зміни.
Якщо перший саміт Україна-ЄС 5 вересня 1997 року у Києві з тим же Жан-Клодом Юнкером (тоді прем’єр-міністром головуючого в ЄС Люксембургу, сьогодні – керівником Єврокомісії) сприймався як ознайомчий, то вже на другому саміті у 1998 році Україна чітко поставила вимогу визнати її європейські прагнення, право на вступ в ЄС і участь у процесі розширення. І фактично усі наступні саміти – до Майдану – питання визначення природи відносин та перспектив вступу України в ЄС було ключовим, адже від нього залежали й усі інші складові відносин, насамперед політична та фінансово-інституційна допомога ЄС у реформуванні країни.
Сьогодні, два десятиліття згодом, можна вже підсумувати, що ні політичного, ні фінансово-інституційного стимулу Україна від ЄС не отримала. Більше того, внаслідок намагання постійно пропіаритися на європейській тематиці скрізь, де треба і де не треба, документально зафіксовано, що чинна угода не лише не надає Україні статусу кандидата, але й не створює для цього жодних передумов, як і не передбачає надання відповідних фінансових ресурсів.
Наскільки ж тоді значимим і вагомим для сьогоднішньої України є "реформаторський" потенціал ЄС? Питання риторичне і перезріле. Воно базується на визнанні неспроможності українського політичного класу та керівництва до реформ та на концепції "доброго закордонного поліцейського", якому чомусь наші реформи важливіші, ніж нам самим. ЄС не зможе і вже не буде в силу низки обставин грати в Україні роль такого поліцейського – у нього не має ні повноважень (перспектива вступу), ні засобів підтримки і тиску (передвступна допомога). Реформи будуть здійснені українським політикумом самостійно (з чи без зовнішньої допомоги), або український політикум в його нинішньому вигляді перестане існувати.
Тоді чим для сьогоднішньої України є ЄС? Декілька років тому хтось запустив у обіг тезу про євроінтеграцію як про "цивілізаційний вибір" України. Автор тези щось напевне чув про Хвильового, але не читав творів Моне. Євроінтеграція – інклюзивний проект, проект за, а не проти когось, концепція зміни планетарного устрою, коли шляхом передачі суверенітету та інтеграції ринків буде об’єднано не лише один континент, але і всю планету. Ідеологія євроінтеграції не передбачає вступу "на зло комусь". Євросоюзу не потрібна Україна як бастіон проти Росії. ЄС не планує воювати з РФ, а для торгівлі бастіони зайві. Навіть зараз, коли приводом для Майдану та російської агресії стали саме стосунки України та ЄС, в Євросоюзі не готові надати Україні перспективу членства та передвступну допомогу. ЄС ніколи не захоче мати у своєму складі Україну як антиросійський проект. ЄС – яким би не було його майбутнє – завжди буде зацікавлений у використанні російського ринку, у геополітичних іграх з Москвою – і Україна тут буде або створювати додану вартість, приносити користь, прибуток партнерам і, відповідно, користуватиметься повагою, або залишатиметься проблемою – із усе меншим інтересом та зацікавленістю.
Об’єктивно ЄС сьогодні є одним з головних торгово-економічних партнерів, однак торгівля з Євросоюзом не стане фактором модернізації української економіки і якісного стрибка добробуту населення. Україна експортує в ЄС товари з низькою доданою вартістю і рівнем переробки, експортує високотехнологічні товари, негативний баланс у торгівлі для України за 2016 чи 2017 рік складав щорічно по три мільярди доларів, а значне зростання експорту в ЄС живих тварин (190,6%), риби i ракоподібних (220%), деревини (234,7%) чи виробів із соломи (203,1%) навряд чи змінить сировинний характер українського експорту.
Змінити українську економіку і рівень життя можуть лише системні внутрішні реформи – від припинення контрабанди і рейдерства, зменшення тиску правоохоронців на бізнес до елементарного захисту прав власності та функціонування судової системи.
Природне місце, яке поступово могло би стати комфортним і для України, і для сусідніх країн – це перетворення її на європейський виробничий хаб, куди європейський капітал мігрував би від європейських зависоких податків та зависокої урегульованості. Але трапиться це, зрозуміло, не сьогодні, і нічого особливо спільного зі вступом в ЄС не матиме.
Україна для ЄС
Для Євросоюзу Україна завжди була "другою після Росії" за важливістю країною колишнього СРСР. Симпатичною, більш проєвропейською – але ще не такою, щоб їй відкривати двері й запускати до себе в дім. Сусід – так, співмешканець – ні. Саме у цьому була колись концепція італійського політика Романо Проді, який на посаді президента ЄК запропонував Україні, а також країнам від Марокко до Росії "все, крім інституцій". Іншими словами – ми вирішуємо, схвалюємо правила всередині інституцій, а потім ми з вами разом граємо за цими правилами. Чи, як він колись сказав одному українському політику, "ми вас пустимо на кухню". Не за стіл у вітальню, а на кухню. Там також є продукти.
Росія та Туреччина одразу відмовились від такої пропозиції, країни Північної Африки з радістю погодились. Україна ж – нібито і продовжувала наполягати на євроінтеграційних прагненнях, але і не заперечила проти суб’єктності в межах політики сусідства ЄС. Хоча з боку ЄС чітко говорилося з самого початку про те, що сусідство – це про дружбу, партнерство, торгівлю, безпеку. Але не про вступ.
Саме на таких принципах і була побудована нині чинна Угода про асоціацію. ЄС цією угодою досягнув своєї мети щодо України – поширити на її територію своє регулювання без допуску до ухвалення рішень, "to anchor Ukraine to the EU" – "заякорити", "причепити" Україну до ЄС без того, щоб надавати їй перспективи вступу.
Нинішня Угода про асоціацію дуже вигідна для Євросоюзу – адже в ній досягнуті усі цілі, які європейська політика сусідства визначила для стосунків ЄС із сусідніми країнами. А у відповідь ЄС не взяв на себе ніяких значимих зобов’язань і навіть юридично закріпив їх відсутність.
Це ж стосується і доступу до ринків та режиму вільної торгівлі, тим більше на визначених ЄС умовах. Від вільної торгівлі виграє економічно сильніший партнер – це норма міжнародної торгівлі. Тому відкриття ринків для сильнішої економіки зазвичай "продають" дуже дорого. У нашому випадку під соусом європрагнень ринки були відкриті просто тому, що ми хочемо вступити в ЄС. У результаті і ринки відкрили, і регулювання зобов’язались привести у відповідність до норм ЄС – але і кандидатом на вступ не стали, і якихось серйозних привілеїв доступу до ринків та фондів ЄС не отримали.
Що далі? Євросоюз влаштовує галузева інтеграція, безумовне приєднання України до тих чи інших ринків ЄС. Чи будуть захищені у цьому процесі інтереси українських виробників? Малоймовірно, якщо збережеться чинна логіка відносин. Це ж стосується енергетики й інших транспортних проектів – транзитна роль України зменшується, її місце успішно перебирають Білорусь чи Туреччина.
Ще більш проблемним видається питання вступу України до Митного союзу ЄС. Якщо це етап набуття членства, то безперечно. Якщо ж ні, то варто ініціаторам цієї ідеї все-таки до того, як її проголошувати, ознайомитись з документами, що регламентують функціонування Митного союзу ЄС. Чи готові ми відмовитись від зовнішньоторговельного суверенітету і віддати усі права Брюсселю – без доступу до інституцій ЄС і без права ухвалювати будь-які рішення? Чи готові ми, що митні надходження йтимуть в Брюссель і перерозподілятимуться інституціями, де наша вага мізерна? Хоча у порівнянні з нинішнім рівнем контрабанди на українській митниці, можливо, це все не так і катастрофічно. Але станом на сьогодні лише країна-кандидат Туреччина (поки що) є членом Митного союзу ЄС, не будучи ні членом ЄС, ні членом Європейської економічної зони. І труднощі у діалозі Брюсселя і Анкари не особливо заохочують до того, щоб повторювати турецький експеримент.
У будь-якому разі нинішній стан у відносинах з Україною ЄС влаштовує. Питання вступу заморожене на багато десятиліть, тому можна гратися з цими чи іншими подібними ініціативами: ризиків мало, виграш невеликий, але можливий.
Важливішим ж для ЄС зараз став публічний вимір стосунків з Україною. Попри бажання самого Євросоюзу, Україна таки стала "яблуком розбрату" у стосунках з Росією. Для ЄС принципово показати, що країна, яка пішла на конфлікт з Москвою через Угоду про асоціацію з ЄС, є історією успіху, а не історією провалу. Тим більше що поряд є чудовий приклад Молдови, яку ще нещодавно показували як зразок для наслідування у євроінтеграційних прагненнях, однак зараз там проросійські настрої та їхні виразники лише посилюються. У разі перемоги на наступних виборах в Україні кандидата, який запропонує національний порядок денний чи формулу нормалізації відносин з РФ (де ЄС може виявитись відсутнім), в Брюсселі це сприймуть як свою поразку. Саме тому зараз і запускаються такі тези, як "за останніх чотири роки більше реформ, ніж за попередніх 20". Щоб після зміни внутрішньополітичного маятника – в Україні чи в ЄС – мати виправдання щодо своєї політики стосовно України у постмайданні часи.
Сама ж Європа дуже швидко змінюється і еволюціонує у поки що невизначеному напрямі. Європа все менше асоціюється з Брюсселем, за останні роки центр ухвалення рішень остаточно перемістився у ключові столиці – Берлін і Париж. У країнах ЄС посилюються євроскептики, а у новому Європарламенті, вибори до якого відбудуться наступного року, може скластися ситуація, коли чи не третина євродепутатів дотримуватимуться антиєвропейських чи євроскептичних поглядів. Відцентрові тенденції і різні погляди на ЄС домінують у діалозі не лише Півдня і Півночі, але і у стосунках з нещодавніми новобранцями – молодими країнами ЄС. Кожне нове випробовування – чи фінансові труднощі, чи наплив мігрантів – вдається залагодити із все більшими зусиллями. ЄС переживав різні кризові етапи у своїй історії, але нинішній, поєднаний із першим в історії Євросоюзу виходом країни з його складу, стає справжньою екзистенційною кризою. Не до України зараз їм.
І не треба себе обманювати, одного дня ЄС знову ж стане таким філантропом, як був 1990-х щодо наших сусідів. Власне, і самі наші сусіди своєю поведінкою останні роки дали урок старим країнам-членам щодо невдячності вчорашніх вихованців. У ЄС немає цілісної стратегії щодо України, є скоріше спільний найнижчий знаменник поглядів різних країн. І вийти за межі питань, де є інтерес усіх, дуже складно. А інтерес усіх у контексті України сьогодні не тільки і не стільки торгівля, реформи, боротьба з корупцією, скільки безпека. Без врегулювання конфлікту на Донбасі зокрема та з Росією загалом потенціал співробітництва України та ЄС буде обмеженим. Ми все більше залишатимемось заручниками чергового повороту виборчих симпатій у тій чи іншій країні, якогось нового політика, який таки запропонує повернутися до business as usual з Росією.
Лише врегулювання конфлікту і відновлення стабільності разом з внутрішніми реформами безпеки може повернути Україні статус надійного транзитера, привабливого інвестиційного чи торговельного партнера. І це треба робити нам самим. ЄС не візьме на себе витягування України ні з кризи з РФ, ні з внутрішніх економічних проблем. Україна може покладатися лише на себе. І бути конструктивною і корисною для інших. Іншого вибору не існує.
МЦПД провів аналіз залучення популістських політичних партій Болгарії в просуванні російської пропаганди в болгарському інформаційному полі (український вимір)
Аналіз залучення популістських політичних партій Болгарії в просуванні російської пропаганди в болгарському інформаційному полі (український вимір) Асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Ігор Карпеченко Російська Федерація активно використовує інструменти інформаційної війни в країнах Європи для пропагандистського супроводження розв’язаної проти України неспровокованої агресії. Прийняті міри по блокуванню роботи російських іномовних медіа-холдингів в окремих країнах Європейського Союзу дозволили знизити можливості Росії по інформаційному впливу на європейське населення та просуванню російської пропаганди в інформаційному просторі країн ЄС. Разом із тим, для вирішення пропагандистських завдань Росія продовжує використовувати неофіційні зв’язки з популістичними та опозиційними партіями для ретрансляції та вкидування російської пропаганди в європейське інформаційне поле. Яскравим прикладом використання політиків-популістів в інтересах російської пропаганди є Республіка Болгарія, де політична партія «Відродження» фактично стала неофіційним «закордонним представництвом» російських підрозділів інформаційних операцій та регулярно залучається до виконання завдань по просуванню російських наративів та розширенню цільової аудиторії впливу за рахунок болгарського населення. Проведений аналіз діяльності депутатської групи вказаної політичної сили в 49-му складі Народного зібрання Болгарії вказує на регулярне використання ними депутатських повноважень та стін болгарського парламенту для сприяння акціям інформаційно-психологічного впливу Росії в регіоні. Зокрема, з квітня по жовтень 2023 року встановлено більше двадцяти підтверджених фактів (див. файл у кінці публікації) прямої та опосередкованої участі депутатів вказаної політичної сили в російських інформаційних операціях проти України через підготовку проектів рішень парламенту Болгарії, направлення письмових (усних) депутатських звернень представникам уряду та усні виступи під час сесійних засідань. За вказаний період російська пропаганда в Республіці Болгарія через партію «Відродження» в значній мірі спрямовувалась на: зрив військово-технічної співпраці України та Республіки Болгарія в частині передачі Україні озброєння та військової техніки, які знаходяться на складах в Болгарії; блокування українського аграрного експорту по сухопутним коридорам в країни Європи та Африки; формування у населення Республіки Болгарії негативного ставлення до українських біженців та посилення соціальної напруженості; культивування у болгарського населення образу України, як держави, в якій відсутня демократія, розквітає «фашизм» та утискаються права національних меншин, зокрема представників болгарської діаспори, для виправдання неспровокованої збройної агресії Росії проти України. В рамках виконання інформаційних завдань по блокуванню українського аграрного експорту голова партії «Відродження» Костадін Костадінов та Деян Ніколов під час виступу в сесійній залі заявляли про начебто небезпечні українські зернові культури, наявність в них радіоактивних металів, що призведе до отруєння населення Республіки Болгарія. Заслуговує на окрему увагу підготовлений групою депутатів партії «Відродження» проект рішення парламенту Болгарії (49-354-02-158 від 20.09.2023) про заборону ввезення української сільськогосподарської продукції. В поясненні до проекту рішення наголошується, що через постачання в Україну боєприпасів із збідненим ураном та начебто використання у війні небезпечних токсичних речовин українська продукція особливо небезпечна для країн Європи. Автори проекту в якості прикладу приводять факти, які вигадала та активно розповсюджувала Росія через власні ЗМІ. Зокрема, мова йде про повідомлення начебто польської газети «Річ Посполита» про отруєння польських правоохоронців після вживання 110 тон українських технічних зернових. В польській газеті дійсно є публікація від квітня 2023 року про підробку документів на українське технічне зерно, яке потрапило в країну по підробленим документам та під виглядом харчового. Однак в газеті наголошувалось, що після проведених лабораторних аналізів українські технічні зернові відповідали європейським стандартам та не зафіксовано жодного відхилення від санітарно-епідеміологічних норм. Для недопущення прийняття парламентом Болгарії рішення про військово-технічну співпрацю України та Болгарії депутати від партії «Відродження» Івелін Пирванов та Дімчо Дімчев з парламентської трибуни заявляли, що болгарський уряд планує «направити болгарських синів на вірну смерть», надання Україні зброї спровокує втягування Болгарії та НАТО в війну проти Росії, що призведе до ядерної війни. Івелін Пирванов також підготував письмове депутатське звернення до міністра оборони Тодора Тагарева із вимогою надати відомості, чи використовує Україна болгарське озброєння для нанесення ударів по російській території. Для дискредитації українських біженців в Болгарії депутати Івелін Пирванов, Ангел Георгієв, Емил Янков під час години питань до уряду направляли письмові та усні звернення, в яких заявляли, що: начебто болгарським правоохоронцям надано команду не карати українських водіїв за порушення ПДР, а ті, в свою чергу, припарковують автомобілі в заборонених місцях, не дають дорогу каретам швидкої допомоги; українські біженці – «не біженці, а забезпечені туристи, які відпочивають на болгарських курортах за кошти болгар»; громадяни Болгарії відчувають себе дискримінованими в порівнянні з українськими біженцями, які начебто надано привілеї по працевлаштуванню, влаштування дітей в дитячий садок. Значну увагу депутати партії «Відродження», зокрема лідер партії Костадін Костадінов, приділив культивуванню у болгарського населення образу «фашистської України». З квітня 2023 року Костадін Костадінов шість раз виступав із трибуни парламенту Болгарії, під час яких наголошував на тому, що: в «Україні фашизм» та утискаються права болгарської діаспори, яким забороняють вивчати болгарську мову в школах населених пунктів, де переважно проживають українські болгари; правоохоронні органи України, зокрема СБУ, є «українським Гестапо», яке начебто вбиває, залякує, арештовує, проводить репресії проти українських болгар; українські болгари прагнуть створити автономію на півдні Одеської області, але українська влада заважає їм; Україна створила сайт «Миротворець», який є «розстрільним списком» та вносить в нього болгар, яких має намір вбити. Слід зазначити, що такі акценти про сайт «Миротворець» неодноразово робила речник російського МЗС Марія Захарова. Разом із тим, болгарська неурядова організація «Фактчек» провела аналіз діяльності сайту «Миротворец» та дійшла до висновку, що вказаний сайт не має відношення до української влади, є ініціативою громадського руху та має на меті встановити факти надання допомоги Росії в виправданні та здійсненні окупації українських територій. Варто зазначити, що неодноразові заяви Костадіна Костадінова та інших депутатів партії «Відродження» про заборону вивчення болгарської мови спростували самі українські болгари, зокрема режисерка, засновниця міжнародного кінофестиваль «ОКО» Тетяна Станєва, яка звернулась з офіційним запитом до місцевої влади Болградського району Одеської області та отримала відповідь із вказанням кількості годин в навчальній програмі та переліком шкіл, де дійсно вивчають болгарську мову, літературу та історію. Крім того, в парламент Болгарії надійшов офіційний лист від представників болгарських громадських організації та представників органів місцевої влади півдня Одеської області, де проживають українські болгари, із засудженням заяви Костадіна Костадінова про прагнення автономії та закликом не провокувати нестабільність в багатонаціональному середовищі України. Хрестоматійним прикладом безпосередньої участі болгарських депутатів від партії «Відродження» в проведенні російських інформаційних кампаній є випадок із розповсюдженням інформації про начебто радіоактивних вибух в Хмельницкій області та рух радіоактивної хмари в напрямку країн Європи. Зокрема, в період з 17 по 20 травня 2023 року російські ЗМІ проводили інформаційно-психологічну операцію по просуванню в інформаційному просторі України та країн Європейського Союзу інформацію про начебто ураження складів в Хмельницькій області, де знаходились поставлені в Україну британські снаряди із збідненим ураном. Першоджерелом інформаційної кампанії став секретар Радбезу Росії Микола Патрушев, заяву якого масово тиражували російські ЗМІ 17-19 травня 2023 року. Для ретрансляції вказаного повідомлення в болгарський інформаційний простір депутати від партії «Відродження» Маргарита Генчева та Микола Дренчев направили письмовий депутатський запит, в якому озвучували факти, вказані в пропагандиських матеріалах російських ЗМІ. Таким чином, російське політичне керівництво через обмеження можливостей по інформаційно-пропагандиському просуванню російських інтересів в іноземних ЗМІ активно використовує неформальні зв’язки із популістичними політичними силами країн Європи, зокрема в Болгарії, які залучаються до проведення акцій інформаційного впливу на болгарське населення. Вказане твердження підтверджується встановленими фактами використання депутатами партії «Відродження» депутатських повноважень для просування російських інтересів та створення сприятливих міжнародних умов для отримання перемоги в розв’язаній проти України війні. Для нейтралізації поширення російської пропаганди в болгарському інформаційному просторі варто активізувати співпрацю України та Республіки Болгарія в частині об’єднання зусиль представників органів влади та неурядового сектору для виявлення фактів пропаганди та спростування фейків, які ретранслюють політики-популісти, зокрема в Болгарії. Детально ознайомитись з прикладами внесення російської дезінформації в парламент Болгарії можна за посиланням: Поширення російської дезінформації в НС Болгарії
Політична криза в Болгарії: експерти МЦПД проаналізували можливі варіанти виходу з неї та вплив на допомогу Україні
Політична криза в Болгарії: можливі рішення та вплив на допомогу Україні 12 квітня в Болгарії відбулось установче засідання 49-го складу Народного зібрання, яке закінчилось провалом голосування за кандидатуру спікера. Ситуація нагадує початок роботи парламенту попереднього скликання, хоч є деякі відмінності. Багато хто припускав, що партія Бойка Борисова ГЕРБ-СДС вже заручилася достатньою кількістю голосів потенційних союзників і зможе організувати голосування за кандидатуру свого голови, але обрання фактично провалили. Натомість закляті опоненти сіли за стіл переговорів та розробляють законодавчу програму діяльності парламенту для виходу із кризи. Новий склад парламенту Болгарії: розподіл сил та провал установчого засідання Варто нагадати, що позачергові парламентські вибори у Болгарії відбулися 2 квітня ц.р. Жодна із партій не змогла отримати достатньо голосів для самостійного формування постійного уряду. Місця в Народному зібранні розподілилися наступним чином: ГЕРБ-СДС – 69 мандатів (26,49% голосів виборців); Продовжуємо зміни – Демократична Болгарія – 64 (24,56%); проросійська партія «Відродження» – 37 мандатів (14,16%); Рух за права та свободи – 36 мандатів (13,75%); Болгарська соціалістична партія – 23 мандати (8,93%); Є такий народ (ІТН) – 11 мандатів (4,11%). Відзначимо, що до законодавчого органу Болгарії обирають 240 депутатів. Тому бля прийняття рішення необхідна проста більшість в 121 голос, а внесення змін до конституції – не менше 160 голосів. На відміну від попереднього разу, коли глава держави більше місяця відкладав із призначенням дати установчого зібрання, президент Болгарії Румен Радєв не став тягнути та призначив перше засідання в термін менш ніж за тиждень. В експертному середовищі не виключали, що такий поспіх пов'язаний з наявністю кулуарних домовленостей і можливістю формування коаліції на чолі з ГЕРБ-СДС без залучення депутатів ПЗ-ДБ. Заява Бойка Борисова про відсутність планів відмовитися від мандату та похвала на адресу популістів від «Відродження» лише посилили підозри. Допускалося, що до коаліції можуть залучити РПС, ЄТН та БСП. Такий формат навіть без «Відродження» дозволяв би ГЕРБ-СДС отримати в парламенті 139 голосів. Перше засідання парламенту Болгарії за традицією відкрив найстаріший депутат Вежді Рашидов, який у попередньому складі був обраний спікером в якості варіанту виходу з глухого кута. Після вступних слів лідерів партій відбулося висування кандидатур на посаду спікера. Партія ГЕРБ-СДС запропонувала на посаду голови Народних зборів Росена Желязкова. Свою кандидатуру також висунула партія Костадіна Костадінова «Відродження» – Петра Пєткова. На відміну від попереднього складу парламенту на установчому засіданні ні проєвропейська ПЗ-ДБ, ні РПС, ні БСП не висунули своїх кандидатів. В ході голосування кандидатура Петра Пєткова набрала лише 37 голосів від «Відродження». В свою чергу, кандидатура Росена Желязкова також не набрала достатньої кількості голосів. За нього проголосували лише ГЕРБ-СДС та ЄТН – 79 депутатів парламенту. Попри очікування під час голосування по кандидатурі від ГЕРБ-СДС утрималися протурецька партія РПС, а також БСП. Стало зрозуміло, що про існування кулуарних домовленостей мова не йде. Після невеликої перерви проєвропейська коаліція ПЗ-ДБ запропонувала першій парламентській політичній силі розділити місце спікера між ГЕРБ-СДС та ПЗ-ДБ на ротаційній основі, що, за оцінками болгарських юристів, йде в розріз із Конституцією країни. Для обговорення цієї пропозиції на засіданні Народних зборів зробили перерву. Варто зазначити, що переговори з цього питання відбувалися до пізнього вечора. На них були присутні лише ГЕРБ-СДС та ПЗ-ДБ, а інші політичні сили не були запрошені. Виступаючи за підсумками зустрічі, лідери ГЕРБ-СДС та ПЗ-ДБ заявили, що обговорювалися законодавчі пріоритети чинного складу парламенту, що могло б дозволити вийти із політичної кризи та запустити роботу парламенту. В питанні обрання спікера партії так і не зійшлися. На сьогоднішньому засіданні Народних зборів голосування щодо спікера не відбулося і партії пішли в кулуари для ведення переговорів. Знову ж таки, переговори йдуть між представниками двох самих великих політичних сил, які прийняли рішення сформувати робочі групи, які напрацюють проекти законів та послідовність їх прийняття, що, за словами лідерів партій, дозволить вийти з кризи та розблокувати законодавчий орган. Мова йде про проекти законів стосовно вступу Болгарії до Шенгенської зони, європейських перспектив, судової реформи. Варіанти виходу з політичної кризи Коментуючи можливість формування парламентської коаліції, лідер ГЕРБ-СДС Бойко Борисов заявив, що розглядаються три варіанти виходу з політичної кризи. Пріоритетним для нього є залучення ПЗ-ДБ до формування широкої парламентської проєвропейської коаліції, яка просувала б проєвропейський порядок денний і мала б єдність позиції по наданню військової допомоги Україні у відбитті російської агресії. Він також припускає другий варіант, але, за його оцінками, менш корисний і проблематичний в питанні збереження існуючої єдності по відношенню до війни в Україні. Ймовірно, йдеться про формування коаліції у складі ГЕРБ-СДС, РПС, ЄТН та БСП. Зазначимо, що в кулуарах лідер БСП Корнелія Нінова категорично заявила, що в болгарських соціалістів кардинально не збігаються позиції з ГЕРБ-СДС щодо питань надання військової допомоги Україні. Бойко Борисов також не виключає варіанти обрання тимчасового уряду Румена Радєва постійним. Відмітимо, що лідер ГЕРБ-СДС Бойко Борисов в прем'єр-лізі болгарської політики з початку 2000-х років, має значний досвід ведення кулуарних переговорів та вибудовування різних політичних схем. Його опоненти з партії Продовжуємо зміни Кирило Пєтков та Асен Василев у великій політиці трохи більше року. Не виключено, що запропоновані варіанти Бойка Борисова мають далекоглядні цілі. У разі формування широкої коаліції з Продовжуємо зміни – Демократична Болгарія, проти чого вони виступили категорично проти до установчого засідання, Бойко Борисов зможе заявити, що він відіграв ключову роль у виході з конституційної кризи. Перед місцевими виборами, які заплановані на 2023 рік, це посилить позицію партії ГЕРБ-СДС у місцевих радах. Для лідерів ПЗ-ДБ створення широкої коаліції із ГЕРБ-СДС може мати негативні наслідки. На квітневих позачергових виборах ПЗ-ДБ розгубили частину свого електорату, який, за оцінками соціологів, перейшов до популістської проросійської партії «Відродження». Компроміс із Бойком Борисовим, боротьба з яким стала ключовим пріоритетом партії ПЗ, виборці можуть розцінити як зраду. Кирило Пєтков та Асен Василев ймовірно усвідомлюють можливі наслідки та висувають Бойку Борисову такі вимоги, на які йому складно погодитися. Зокрема, йдеться про судову реформу та притягнення до відповідальності генерального прокурора Івана Гешева. Останній вважається людиною Бойка Борисова та називається відповідальним за перешкоджання притягненню лідера ГЕРБ-СДС до кримінальної відповідальності у березні 2021 року. Також у ПЗ-ДБ наполягають на небажанні брати участь в уряді ГЕРБ-СДС. Бойко Борисов та його оточення здійснюють інформаційний тиск, як на партію ПП-ДБ, так і західних партнерів Болгарії, які теоретично можуть «натиснути» на Кирила Петкова та Асена Василева та змусити сформувати певний формат широкої коаліції. В публічному просторі представники ГЕРБ-СДС не перестають натякати, що у разі відмови ПЗ-ДБ від пропозиції можливий варіант домовленостей із БСП або навіть проросійською партією «Відродження», що може зашкодити єдності в питанні надання військової та військово-технічної допомоги Україні, а також суттєво зблизити Болгарію з російською елітою. Варто нагадати, що 48-е скликання Народних зборів Болгарії також протягом трьох днів не могло обрати спікера парламенту. Жодна із запропонованих кандидатур кожної політичної сили не набирала необхідної кількості голосів. На третій день лідер партії БСП Корнелія Нінова підтримала пропозицію ГЕРБ-СДС і дала голоси соціалістів на підтримку спікера Вежді Рашидова, що, судячи з реакції Кирила Петкова та Асена Василева, стало сюрпризом і розцінювалося, як удар у спину від колишніх партнерів по коаліційному уряду. Не виключено, що початок роботи 49-го скликання парламенту також є добре зрежисованою політичною виставою, яка може завершитися обранням уряду на чолі з ГЕРБ-СДС. Разом із тим, прагнення ГЕРБ-СДС та ПЗ-ДБ досягти певного компромісу в законодавчому органі для виходу із кризи також може бути наслідком зовнішнього впливу на Бойко Борисова та лідерів коаліції ПЗ-ДБ. Як в Європейському союзі, так в США вже втомились від тривалої конституційної кризи в Болгарії та постійних позачергових парламентських виборів. Протягом останнього року США та Великобританії ввели санкції проти ряду болгарських бізнесменів, які прямо чи опосередковано впливали на збереження політичної кризи в державі, були причетними до корупційних дій та сприяли посиленню залежності Болгарії від російських енергоносіїв. Зокрема, санкції накладено на екс-міністра енергетики Болгарії Ремена Овчарова, двох колишніх керівників болгарської АЄС «Козлодуй», одного із фінансистів партії РПС Девляна Пєєвськи. Перспективи розвитку українсько-болгарського військового співробітництва Для України та українсько-болгарської двосторонньої співпраці будь-який із запропонованих Бойко Борисовим варіантів не має суттєвої загрози. У випадку формування широкої коаліції у складі ГЕРБ-СДС та ПЗ-ДБ, Україна може розраховувати на всебічну воєнну підтримку у відсічі російської збройної агресії. Вказані партії в попередньому скликанні продемонстрували, як внутрішньополітичні опоненти Болгарії змогли об’єднатися довкола прийняття закону про військово-технічну допомогу Україні, яким фактично виведено із тіні надання українському війську озброєння та боєприпасів. Більше того, в Софії прийнято рішення стосовно відновлення роботи заводу в місті Костенець з виробництва боєприпасів радянського зразка калібру 122-мм, які конче потрібні Україні. Навіть у випадку провалу широкої коаліції, двостороння військово-технічна співпраця Болгарії та України ймовірно не буде заблокована. Для воєнно-політичного керівництва Болгарії, в тому числі президента Румена Радєва, який публічно виступає проти постачання зброї та боєприпасів Україні, питання забезпечення оборонно-промислового комплексу замовленнями та можливість оновлення наявного озброєнні ЗС Болгарії одним із ключових. За два минулих роки Болгарія поставила Україні озброєння вартістю майже $1 млрд, в тому числі через посередників в ЄС та США. Започаткований Європейським Союзом «Європейський фонд миру» та єдина закупівля озброєння та боєприпасів для України дозволяє Болгарії публічно говорити про нейтралітет в українсько-російській війні, однак опосередковано допомагати українському війську у відсічі збройної агресії та звільнення окупованих територій. Більшість болгарських експертів погоджуються, що в діючому складі Народного зібрання Болгарії знайдеться достатня кількість друзів України, які продовжуватимуть підтримувати її. Асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Ігор Карпеченко
Експерти МЦПД дослідили питання формування політики щодо Китаю в Центральній та Східній Європі
МЦПД підготував аналітичне дослідження, у фокусі якого еволюція китайської регіональної політики у Центральній та Східній Європі та рекомендації з розробки політики країн регіону щодо Китаю. Проект «Один пояс, один шлях» став одним із ключових інструментів просування геополітичних інтересів Китаю та одночасно – втіленням китайської великої стратегії, спрямованої на зміну існуючого міжнародного порядку. Ця глобальна ініціатива охоплює транспортні, логістичні, торгівельні, інвестиційні проекти, сприяючи переходу Китаю на новий рівень впливу та відповідальності. Європа грає в цьому важливу роль. Європейський ринок є природним «центром тяжіння» для експортоорієнтованої економіки Китаю; Пекін прагне побудувати міцну співпрацю із Європою на основі активної торгівлі та взаємозалежності. Китай для Європи також є важливим торгівельним та економічним партнером. Країни Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) стали в якомусь сенсі «воротами» в Європу для Китаю. Прагнучи поглибити стосунки із ними та залучити до власних інфраструктурних проектів, Китай розробив та втілює регіональну політику – в рамках ініціативи «14+1» (раніше «16+1» та «17+1); а також на двосторонньому рівні. Ця активність Китаю викликала неоднозначну реакцію як серед учасників ініціативи, так і серед інших країн-членів ЄС. Вторгнення Росії в Україну поставило на порядок денний нові проблеми та суттєво послабило позиції Китаю в Європі, зокрема і у ЦСЄ. Політичні та безпекові питання беруть гору над торгівельними та інфраструктурними. Війна, що триває, змушує як Китай, так і країни регіону вносити корективи у сприйняття та політику щодо одне одного. На прикладах Польщі, Румунії, Литви та Латвії розглянуто найбільш характерні тенденції та проблемні питання. Із урахуванням українського досвіду розбудови відносин із Китаєм надано рекомендації щодо основних елементів політики країни ЦСЄ щодо Китаю. Деталі за посиланням (англійською мовою): https://icps.com.ua/en/our-projects/publications/building-a-policy-towards-china-in-central-and-eastern-europe/
ВІДБУДОВА УКРАЇНИ: ЯК ВІДНОВЛЮВАТИ КРАЩЕ ТА РОЗУМНІШЕ? У Брюсселі відбувся захід за участю МЦПД щодо відбудови України
7 березня 2023 року «Європейський політичний центр» (European Policy Center, EPC, Брюссель) та «Міжнародний центр перспективних досліджень» (МЦПД) провели експертну дискусію на тему «Відбудова України: відбудовувати краще та розумніше». На заході був представлений аналітичний документ від МЦПД «ВІДБУДОВА УКРАЇНИ: ІНІЦІАТИВИ, ПІДХОДИ, РЕКОМЕНДАЦІЇ». Було комплексно проаналізовані приклади післявоєнної відбудови інших країн та сучасні ініціативи щодо відновлення України. Окремо експерти розглянули проблематику джерел фінансування та інноваційні ідеї щодо використання коштів та активів санкціонованих ЄС, США та Великою Британією. Учасники обговорення представили ідеї та рекомендації щодо залучення громадянського суспільства, громад та регіонів до процесу відбудови України. Під час презентації дослідження МЦПД було відзначено, що станом на кінець 2022 року загальний обсяг збитків України від російської агресії становить за різними підрахунками до 700 млрд.дол.США. Ця кількість зростає з кожним днем російських атак і бомбардувань, націлених на цивільну інфраструктуру та вбивство невинних людей. Міжнародна спільнота визнає необхідність фінансування відновлення України, але станом на зараз немає консенсусу ні щодо джерел, ні щодо інструментів реалізації проектів відновлення України, немає узгодженої загальної концепції того, як буде реалізовуватися цей процес. Водночас потреби України у відбудові є нагальними. Хоча війна триває, Україну потрібно відбудовувати вже зараз. Нинішнього ж зовнішнього фінансування недостатньо, внутрішнє фінансування провокує надмірний друк гривні, а заморожені російські державні активи на 300 млрд дол. неможливо швидко отримати. Тож, надзвичайно необхідно знайти можливості залучення додаткових коштів, щоб почати відбудову вже зараз. Можливими варіантами розглядаються пошук приватного/іноземного капіталу (з гарантіями для інвестицій приватного сектора, державно-приватного партнерства, стимулюванням приватного сектора, страхуванням ризиків); добровільні внески від великих корпорацій або людей з різних країн світу шляхом створення та налагодження відповідної системи. Окремо слід відзначити орієнтовно 70 мільярдів євро приватних коштів санкціонованих осіб, які можна використати для відбудови України. Станом на зараз відсутні юридичні шляхи конфіскації цих коштів. Тому потрібно працювати над запровадженням відповідної міжнародно-правової бази для конфіскації підсанкційних державних та приватних коштів чи знаходити інші варіанти для їх залучення. І залучення додаткового фінансування, і реалізація проектів відбудови має знаходитись під щільним суспільним контролем та із залученням громад та регіонів України, було зазначено під час обговорення. У дискусії взяли участь Його Високоповажність Вільям Тейлор (колишній Посол США в Україні), Інна Мельниковська (науковий співробітник Chatham House), Віола фон Крамон (член Європейського парламенту), Олександр Сушко (виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження»), Агія Загребельська (очільниця напряму мінімізації корупційних ризиків в санкційній політиці НАЗК), Олексій Жмеренецький (член Комітету з питань антикорупційної політики, депутат від партії «Слуга народу»), Аманда Пол, керівник програм «Європейського політичного центру». Учасники дискусії позитивно оцінили рекомендації, висвітлені у документі, а також відповіли на запитання. Ознайомитись з дослідженням можна за посиланням: https://icps.com.ua/en/our-projects/publications/rebuilding-ukraine-initiatives-approaches-recommendations/ Відеозапис дискусії: https://epc.eu/en/events/Ukraines-reconstruction~4eb664
Членство РФ в ООН незаконне: експерти обговорили варіанти міжнародної ізоляції Росії
Росія незаконно зайняла місце в Раді Безпеки ООН та зловживає привілейованим становищем. Розв’язані конфлікти на пострадянському просторі та неспровокована збройна агресія проти України вказують на відсутність миролюбності російської зовнішньої політики, що не відповідає ключовим принципам ООН. Про це говорили українські та іноземні експерти під час онлайн круглого столу, який провів Міжнародний центр перспективних досліджень 2 березня 2023 року. Українські дипломати наполягають, що передача місця Радянського Союзу в Раді Безпеки ООН передано РФ з порушенням процедур лише на підставі листа президента РСФСР Бориса Єльцина, хоча Статутом організації передбачено голосування Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Радбезу. «Ані домовленість в Алмати у грудні 1991 р., яка не була ратифікована Парламентом України, ані думка Юридичного радника Секретаріату ООН не могла і не підміняє чинний Статут ООН», - зазначив в ході дискусії представник МЗС України в Одесі Сергій Орлов. Він наголосив, що відповідно до Статуту ООН членами організації можуть стати лише миролюбні держави, а Російська Федерація, розв’язав війну проти України втратила право називатися такою тому не має знаходитися в ООН. Потрапляння Російської Федерації до Ради Безпеки ООН є самою масштабною геополітичною аферою ХХ століття, а рішення щодо заміни таблички Радянського Союзу на РФ в Радбезі приймались в порушення багатьох статей Статуту ООН. До такого висновку приходить адвокат, співзасновник громадської організації «Громадський Хаб» Максим Баришніков. Він підкреслив, що, наприклад, рішення Міжнародного суду ООН, тлумачення якого запросив головуючий Генеральної Асамблеї ООН в 1991 році, приймалось по телефону, а оцінка головного юридичного радника Секретаріату ООН з питання передачі місця в Радбезі від СРСР Росії надавалась, посилаючись на публікацію в газеті «New York Times», а не на офіційні документи. «По суті в 91-му році було відмовлено від дотримання будь-яких норм статуту ООН. Порушено статтю 4, 3 та 110 Статуту ООН. Російська Федерація ніколи не проходила процедуру, передбачену процедурними нормами ООН. Жодних слідів законності її перебування в організації немає», - відзначив Максим Баришніков. За його словами, Україні необхідне визнання факту нелегітимності Росії в ООН на рівні національних парламентів та урядів країн-членів організації, після чого можлива практична реалізація ізоляції Росії в ООН. Експерти вивчають декілька можливих варіантів розвитку подій довкола перебування РФ в ООН: ● «китайський» - в 1961 році Генеральна Асамблея ООН простим голосуванням при не голосуванні постійного представника в Радбезі ООН (США) підтвердила право Китайської Народної Республіки право перебувати в структурах організації, оскільки в статті 23 Статуту значиться не КНР, а Китайська Республіка; ● «югославський» - в 1992 році Рада Безпеки ООН видала рішення про необхідність проходження процедури прийняття всіх країн, які утворились в результаті розпаду Югославії; ● «південноафриканський» - на початку 70-х років ХХ століття Генеральна Асамблея щорічно відмовлялась приймати повноваження делегації ПАР, чим до повалення уряду апартеїду не дозволяла державі приймати участь в роботі Генеральної Асамблеї. Доктор міжнародного гуманітарного права, проректор Міжнародного Незалежного Університету Молдови (ULIM) Віталій Гамурарь також наголосив, що вигаданий виключно під Росію статус держави-продовжувача» не існує в міжнародному праві, а поняття континуітету відповідно до Віденських конвенцій може бути використано виключно щодо договорів, боргів, архівів та майна. «В міжнародному праві не існує поняття правонаступності по відношенню до міжнародних організацій. Існує дві [Віденські, - ред.] конвенції 78 та 83 років, в яких мова йде про правонаступництво щодо договорів, боргів, архівів та майна. Процедура континуітету, яку застосували при передачі місця в ООН Російській Федерації, не має жодного юридичного підґрунтя та була виключно політичним рішенням», - заявив Віталій Гамурарь. Експерти погодились, що, не зважаючи на консервативність міжнародного права та, власне, ООН, обговорення на міжнародному рівні питання легітимності перебування Росії в ООН має відбуватися, що може стати передумовою для виправлення допущених процесуальних процедур та притягнення Росії до відповідальності за скоєні злочини. «Агресія Росії проти України поглибила кризу, в якій і так знаходилась Організація Об’єднаних націй. Рада Безпеки ООН виявилась повністю паралізована в питанні припинення розв’язаної Росією війни проти України. Однак, більша частина Генеральної Асамблеї ООН підтримує Україну. Вирішення протиріч та проблем в ООН стане можливим за сукупністю певних факторів на наступному етапі еволюції ООН», - заявив директор інституту регіональних та міжнародних досліджень (Республіка Болгарія), доцент Софійського університету ім.Св.Климента Охридського Огнян Мінчев. Повна публікація «Незаконність членства РФ в ООН: реалії та перспективи» знаходиться за посиланням: https://apostrophe.ua/ua/article/world/2023-02-11/nezakonnost-chlenstva-rf-v-oon-realii-i-perspektivyi/50425 Ознайомитись з відео круглого столу «ООН БЕЗ РОСІЇ: ВІД ПИТАНЬ ЛЕГІТИМНОСТІ ДО МОЖЛИВОЇ ІЗОЛЯЦІЇ» можна за посиланням: https://youtu.be/aBQzOcl0S6s
Як зробити санкції ефективнішими - аналітики МЦПД запропонували нові ідеї
Міжнародний центр перспективних досліджень оприлюднив документ «Як зробити антиросійські санкції ефективнішими», у якому проаналізовано прогалини у санкційній політиці. Відмічається, що наразі запроваджені сім пакетів міжнародних антиросійських санкцій, пов'язаних із її вторгненням в Україну у 2022 році. Більше 50 країн в тій чи іншій формі приєдналися до режиму санкцій; деякі (такі як Ізраїль чи Китай) не беруть участь у ньому, але й блокують схеми подолання санкцій. Не застосовують антиросійські санкцій переважно країни, що розвиваються, у той час як колективний Захід виглядає рішучим та об’єднаним у застосуванні цього інструменту. Як і між 2014 та 2022 роками, санкції є комплексним механізмом вибіркової дії. Вони не є тотальними, а замість того діють в різних секторах та проти визначених фізичних та юридичних осіб. На додаток до секторальних санкцій працюють дипломатичні та візові обмеження. У той же час, санкції не мають містити прогалин, не мають бути вибірково накладеними на одних і оминати інших російських олігархів, чиновників, політиків. У нинішніх обставинах потрібний регулярний аналіз та моніторинг для виявлення таких прогалин та прийняття відповідних рішень щодо розширення списків осіб, яким вдалося оминути санкції. Відповідно, у даному документі міститься не тільки аналіз санкційної політики, а і рекомендації щодо мінімізації її прогалин. Читати/завантажити публікацію МЦПД «Як зробити антиросійські санкції ефективнішими» можна за посиланням: https://icps.com.ua/nashi-proekty/analityka/yak-zrobyty-antyrosiyski-sanktsiyi-efektyvnishymy/