В. Філіпчук: «Для нинішнього МЗС не притаманна послідовність, чіткість і зрозумілість політики»
28.08.2015
За півтора роки після Майдану і за більше, ніж рік, коли Порошенко став на чолі країни, вже можна зробити висновки наскільки не на словах, а на справах дійсно змінилася українська дипломатія, наскільки вона ефективно зустрічає виклики, які постали перед Україною.
Так вважає Голова Правління Міжнародного центру перспективних досліджень Василь Філіпчук.
Основні проблемні питання в роботі вітчизняного зовнішньополітичного відомства він окреслив в ефірі Радіо Вєсті.
В. Філіпчук не погодився з високою оцінкою роботи українських дипломатів, озвученою Президентом Петром Порошенком під час урочистостей з нагоди Дня Незалежності України. На переконання дипломата, зараз МЗС переживає чи не найважчі часи.
«Протягом останнього часу, на жаль, крім підвищення рівня «твітер-дипломатії», щодо інших складових є дуже серйозні запитання. Спостерігаючи за роботою МЗС, іншого слова, ніж анемія, не знаходиться. Фактично система не функціонує і це є одним з серйозних індикаторів того, що потрібно терміново робити реформу дипломатичної служби», - говорить В. Філіпчук.
Він зауважив, що відсутнє бачення того, як ми збираємося жити далі з Росією; як ми бачимо врегулювання геополітичної суперечки між США і Росією, заручницею якої стала Україна; як буде вирішуватися кримське питання.
«Таке враження, що зараз немає жодної уваги до якості роботи дипломатів, до змістовного наповнення, до дійсно концептуальних речей.
Зруйнована система ротації в МЗС, дипломатичні відрядження відбуваються за рахунок ручного управління особисто міністром. Це демотивує рядовий склад міністерства. У дипломатів немає розуміння стратегії і тактики керівництва зовнішньополітичного відомства.
Не відбулося очищення відомства від тих, хто себе дискредитував за часів минулої влади. Не відбулося підбиття підсумків тих негативних речей, які відбувалися раніше. Відсутня послідовність, чіткість, зрозумілість політики», - констатував експерт.
Повну версію виступу В. Філіпчука в ефірі «Радіо Вєсті» слухайте за посиланням.
НАТО 70 років: чому зараз Україна далі від Альянсу, ніж будь-коли
Повільно і болісно, ціною великих втрат і ризиків, ідея вступу до НАТО перетворюється з інструменту торгу та маніпуляції в імператив зовнішньої політики України. Іронія долі в тому, що, нарешті почавши ставитися до Альянсу серйозно, Україна зіткнулася з найскладнішими перешкодами на шляху до членства в ньому за всю свою історію. Таку думку висловив "Апострофу" асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко. Фраза про те, що ми наближаємося до вступу до НАТО - це в кращому випадку просто симпатичний мовний зворот, а в гіршому - міф. Близькість до членства в Альянсі неможливо виміряти. Рішення приймається всіма країнами-членами, на нього впливають тисячі чинників, більшість з яких перебувають далеко за межами сфери відповідальності держави, яка хоче стати його членом. Можна приймати скільки завгодно поправок у власну конституцію, проводити заміри громадської думки і навіть референдуми - стати ближче до членства в НАТО це не допоможе. До НАТО ми вступимо тільки тоді, коли цього будуть хотіти всі нинішні члени Альянсу або ж сильно будуть хотіти всі його "важковаговики". При цьому ніякої односпрямованої траєкторії цього руху немає: можна збільшити свої шанси, використовуючи міжнародний контекст або майстерну дипломатію, але не можна бути впевненим у тому, що вони знову не зменшаться в результаті виборів у кожній із країн, виникнення нових регіональних конфліктів або інших подій міжнародного життя. Скажімо, за останні п'ять років, залишаючись дуже далеко від перспективи членства, ми, тим не менш, кілька разів ставали трохи ближче і трохи далі від неї. Така ж траєкторія продовжиться і в майбутньому. Найбільш далеко від членства в НАТО ми опиняємося зовсім не тоді, коли різні політичні сили висловлюють протилежні думки з цього питання - це нормальна демократична практика. Від НАТО нас віддаляє щось зовсім інше, а саме - наша слабкість, високі ризики і відсутність демократії. Вимогу про демократію зафіксовано у Вашингтонському договорі - так що йому теж виповнюється 70 років. Вона важлива, тому що демократії можуть довіряти одна одній. Ми традиційно недооцінюємо значимість цього критерію, вважаючи його формальністю - одна з фундаментальних помилок нашої зовнішньої політики. Що стосується слабкості, то під нею в більшості випадків у сучасному світі доцільно мати на увазі бідність. Ми залишаємося бідними, а у відносному вимірі - стаємо навіть біднішими. З цієї простої причини наша цінність як союзника вище не стає. Ми думаємо, що стає - і навіть переконуємо в цьому партнерів - тому що ми стримуємо агресію Росії. Але навіть ті в Альянсі, хто вірять в бажання Кремля захопити пару країн у Східній Європі, будуть вважати, що в такій ситуації вигідніше обмежено підтримувати Україну і переймати її досвід без того, щоб поширювати на неї гарантії безпеки. З такими ж міркуваннями пов'язані й додаткові ризики, що створює для нас конфлікт із Росією, як би його не називали. Він не підвищує, а знижує наші шанси. Майже ніхто в НАТО не захоче ризикувати війною з Росією для захисту України. Поки така війна залишається цілком реальною перспективою, відповідальні політики в Європі не будуть хотіти членства України в Альянсі і вирішувати дилему: вступати у війну з Росією чи розвалити те, що 70 років було найефективнішою коаліцією в історії. Згідно з цими стратегічними міркуваннями, а зовсім не в результаті фокусів "руки Кремля", ми сьогодні далі від членства в НАТО - якщо вимірювати відстань в кількості країн, готових дати нам, скажімо, ПДЧ – ніж були на сумнозвісному саміті в Бухаресті 2008 року. Ми, як і раніше, сприймаємо НАТО в дусі холодної війни. Фраза Гастінгса Ісмея, першого генерального секретаря НАТО про keep the Russians out, the Americans in, and the Germans down ("не пускати росіян, забезпечувати присутність американців і стримувати німців") залишається популярною на українських просторах і при спробах зрозуміти логіку і функції Альянсу сьогодні. Хоча часи значно змінилися. Не вловивши цих змін, ми свого часу не змогли ув'язати відмову від ядерної зброї з питанням вступу до НАТО - або, як мінімум, великим кроком на цьому шляху. Якби Україна була сильною демократичною державою, то послідовність дій була б протилежною: спочатку б нам дали зрозуміти, що чекають в Альянсі, а потім українські політичні партії сперечалися б між собою про те, чи варто подавати заявку про членство. Долучитися до ювілеїв європейської безпеки нам вдасться, тільки змінивши себе. Николай Капитоненко, експерт МЦПД, спеціально для "Апострофа"
“Україна і Росія - один на один, і це асиметричний конфлікт,” - Микола Капітоненко
Асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко в інтерв`ю UKRLIFE.TV про мінливий політичний світ та місце України в ньому, а також про питання міжнародної безпеки
